Дона

Препарат Дону має анаболічну, хондропротективну, аналгетичну, протизапальну дію. Активна речовина Дони - Глюкозамін сульфат, є аміносахаридом з низькою молекулярною масою, природним компонентом суглобового хряща. Глюкозамін активує синтез протеогліканів синовіальної рідини клітинами хрящової тканини (гіалуронової кислоти та глюкозаміногліканів), пригнічує ферменти, які викликають деструкцію тканини хряща (фосфоліпазу А2, колагеназу та ін.), пригнічує утворення супероксидних радикалів, знижує утворення супероксидних радикалів. За рахунок дії глюкозаміну препарат ініціює процеси фіксації сірки в утворенні хондроїтинсерної кислоти та надає позитивний вплив на процеси нормального відкладення кальцію в кістковій тканині, а також перешкоджає порушенню утворення глікозаміногліканів, яке викликають нестероїдні ПВС, та захищає хондроцити від пошкоджень. В освіті глікозаміногліканів і в перебігу нормальних метаболічних процесів беруть участь сульфогрупи, а сульфоефіри, що знаходяться в бічних ланцюгах у складі протеогліканів, беруть участь у збереженні еластичності хрящової тканини, сприяючи утриманню в ній води. Дона, заповнюючи ендогенний недолік глюкозаміну, збільшує проникність капсули суглоба та сприяє відновленню нормальних ферментативних процесів у клітинах суглобового хряща та синовіальної мембрани.

Дона повністю та швидко всмоктується у тонкому відділі кишечника. Після прийому внутрішньо або внутрішньом'язового введення легко проникає в тканини, головним чином суглобового хряща. Період напіввиведення препарату – 68 годин.Зменшення клінічних проявів на фоні прийому Дон починається зазвичай до кінця другого тижня терапії і терапевтичний ефект зберігається протягом восьми тижнів після закінчення курсу лікування.

Показання для застосування:
Препарат Дону використовується:
- для профілактики та лікування остеоартрозу будь-якої локалізації (тазостегновий, колінний, променезап'ястковий артрози, спондилоартроз, міжхребцевий остеохондроз тощо);
- у терапії лопатково-плечового періартеріїту, хондромаляції надколінка.

Спосіб застосування:
Дона порошок приймають за 20 хвилин до їди, внутрішньо по 1 пакетику, розчиненому в склянці води, одноразово на добу. Тривалість лікування становить від 4 до 12 тижнів, курс терапії повторюють із проміжком у два місяці.

Дона капсули приймають під час їжі по 1 або 2 капсули (залежить від маси тіла пацієнта і ступеня вираженості симптоматики) тричі на день.

Дона розчин для внутрішньом'язового введення:
Ампулу А (препарату) змішують в одному шприці з ампулою Б (розчинника). Вводять строго внутрішньом'язово 3 мл розчину тричі на тиждень. Курс терапії – 4-6 тижнів.
Парентеральне введення препарату для підвищення ефективності терапії доцільно поєднувати з пероральним прийомом Дони.

Побічні дії:
При застосуванні Дони можуть виникнути (нечасто): з боку шлунково-кишкового тракту – запор, діарея, метеоризм; алергічні реакції - свербіж, кропив'янка. Внаслідок вмісту в розчині Дону лідокаїну можливе виникнення сонливості, диплопії, запаморочення, головного болю, тремору, оніміння слизових ротової порожнини та язика, дезорієнтації, порушення серцевої провідності.

Протипоказання:
Препарат Дона у формі порошку протипоказаний при фенілкетонурії у зв'язку із вмістом аспартаму.
Дону в розчині через вміст лідокаїну протипоказаний пацієнтам з гострою та вираженою серцевою недостатністю, грубими порушеннями провідності, з епілептиформними судомними пароксизмами в анамнезі, тяжкою патологією печінки та нирок, жінкам у період лактації та вагітності, при підвищеній чутливості до лідокаїну, а також дітям до 1 .

Вагітність:
Строго контрольованих спеціальних клінічних досліджень безпеки застосування Дона в період вагітності та під час лактації не проводилося. Внаслідок вмісту лідокаїну в розчині для ін'єкцій слід утриматися від застосування препарату у вагітних та годуючих.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами:
Препарат добре поєднується з глюкокортикостероїдними препаратами та лікарськими засобами групи нестероїдних протизапальних засобів. При призначенні ін'єкційної форми препарату в комбінації з дигітоксином, бета-адреноблокаторами, аміодароном, аймаліном, хінідином, верапамілом, гексеналом, тіопенталом натрію, новокаїнамідом, інгібіторами МАО, седативними та снотворними.

Передозування:
Немає даних про випадки передозування.

Форма випуску:
Дона порошок у пакетиках для приготування розчину:
В одному пакетику – 1,5 г глюкозаміну сульфату
У коробці 20 пакетиків.

Дона капсули:
В 1 капсулі міститься 250 мг глюкозаміну сульфату
У коробці 80 капсул.

Дона розчин для ін'єкцій:
В 1 ампулі (2 мл) міститься 400 мг сульфату глюкозаміну.
6 ампул у комплекті з ампулами розчинника по 1 мл
У картонній пачці 1 комплект.

Умови зберігання:
Належить до списку Б.Зберігається при кімнатній температурі.

Склад:
Розчин для ін'єкцій Дона 400 мг
Розчин А: в 1 ампулі 3 мл міститься:
глюкозаміну сульфат – 400 мг;
інші компоненти: гідрохлорид лідокаїну – 10,0 мг, вода для ін'єкцій – до 2 мл, натрію хлорид – 102,5 мг.
Розчин Б: в ампулі 1 мл міститься:
вода для ін'єкцій – до 1 мл, діетаноламін – 24,0 мг.

Додатково:
Спеціальних строго контрольованих клінічних досліджень щодо ефективності та безпеки препарату у дітей віком до 12 років не проводилося.

Дона розчин для ін'єкцій

допоміжні речовини: діетаноламін, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: ампула А з коричневого прозорого скла містить безбарвну або блідо-жовтого кольору прозору рідину без завислих частинок;

ампула (розчинник) з безбарвного прозорого скла містить безбарвну прозору рідину без зважених частинок;

Ампула А + В (розчин для ін'єкцій) - блідо-жовтого кольору прозорий розчин, що не містить зважених частинок.

Фармакологічна група

Нестероїдні протизапальні засоби.

Фармакологічні властивості

Діюча речовина, глюкозаміну сульфат, являє собою сіль аміномоносахариду глюкозаміну, який у фізіологічних умовах присутній в організмі людини і використовується разом із сульфатами для біосинтезу гіалуронової кислоти синовіальної рідини та глікозаміногліканів основної субстанції суглобового хряща.

Таким чином, механізм дії глюкозаміну сульфату полягає в стимуляції синтезу глікозаміногліканів і, відповідно, суглобових протеогліканів.Крім того, глюкозамін має протизапальну дію і пригнічує процес руйнування суглобового хряща головним чином завдяки можливим проявам власних метаболічних властивостей, здатності до придушення активності інтерлейкіну 1 (IL-1), що з одного боку впливає на симптоми остеоартриту, а з іншого боку потенційно затримує ушкодження суглобів, про що свідчать дані довгострокових клінічні дослідження.

За даними початкових досліджень in vitro і in vivo екзогенне введення глюкозаміну сульфату стимулює біосинтез протеогліканів, який є недостатнім при остеоартриті, сприяє фіксації іонів сірки при синтезі глікозаміногліканів і покращує трофіку суглобового хряща.

Наступні дослідження показали, що глюкозамін сульфат пригнічує синтез речовин, які руйнують тканини, таких як супероксидних радикалів, а також активність лізосомальних ферментів на додаток до ферментів, здатних руйнувати тканину суглобового хряща, таких як колагенази та фосфоліпази А2.

Ця дія викликає помірний протизапальний ефект, який спостерігається у моделях на тваринах. in vivo , у тому числі в деяких випадках при експериментальному остеоартриті, навіть без пригнічення циклооксигенази, на відміну від нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

Пізніші дослідження показали, що більшість наведених вище метаболічних та протизапальних ефектів можуть бути пов'язані з пригніченням трансдукції внутрішньоклітинного сигналу стимуляції IL-1, одного з цитокінів, залучених до патогенезу остеоартриту, з подальшим пригніченням генної транскрипції, індукованої.Глюкозаміну сульфат, за концентрацією в плазмі та в синовіальній рідині, описаних у пацієнтів з остеоартритом, може фактично інгібувати індуковану IL-1 генну експресію серії прозапальних ферментів у тканинах суглобів, а також продегенеративних ферментів у хрящі, як деякі метал. Можливий потенційний вплив іонів сірки на згадані фармакодинамічні властивості глюкозаміну остаточно не з'ясовано.

Всі перелічені властивості надають сприятливий вплив на дегенеративні процеси в хрящах, які лежать в основі патогенезу остеоартриту, а також на клінічну картину захворювання.

Короткострокові дослідження та дослідження середньої тривалості показали, що ефективність глюкозаміну сульфату щодо симптомів остеоартриту проявляється вже через 2-3 тижні після початку його застосування.

З іншого боку, ефективність лікування глюкозаміну сульфатом за симптоматикою порівняно зі звичайними анальгетиками та нестероїдними протизапальними засобами, оптимальна після курсу безперервного застосування протягом 6 місяців, або після курсу застосування протягом 3 місяців з очевидним ефектом післядії протягом 2 місяців після відміни.

Результати клінічних досліджень щоденного безперервного лікування протягом 3 років свідчать про прогресивне підвищення його ефективності з огляду на симптоми та уповільнення структурного ушкодження суглобів, що підтверджується за допомогою рентгену.

Глюкозамін сульфат продемонстрував хорошу переносимість. Якогось суттєвого впливу глюкозаміну сульфату на серцево-судинну, дихальну, вегетативну або центральну нервову систему виявлено не було.

Дослідження, проведені в людей і тварин, показали, що після прийому 14 С-глюкозаміну всередину, радіоактивні мічені елементи швидко і майже повністю всмоктується на системному рівні.

У людини всмоктується близько 90% радіоактивно міченої дози препарату. Біодоступність глюкозаміну у щурів після введення сульфату глюкозаміну всередину склала 26% внаслідок ефекту першого проходження через печінку. Біодоступність у людини невідома, але, згідно з алометричними розрахунками, вона аналогічна тому, що спостерігається у щурів, тобто від 20% до 30%.

У здорових добровольців після багаторазового прийому внутрішньо глюкозаміну сульфату в дозі 1500 мг на добу, максимальна рівноважна концентрація в плазмі (C _{max, ss} ) становила 1602 ± 425 нг/мл (8,9 μM). Ця концентрація досягалася через 1,5-4 год (медіана: 3 год) після введення (t _max ). У рівноважному стані показник AUC плазматичних концентрацій щодо часу становив 14564±4138 нгхгод/мл. Дані параметри були отримані при застосуванні лікарського засобу натще, тому невідомо, чи здатна їжа значною мірою вплинути на всмоктування препарату.

При пероральному застосуванні після абсорбції глюкозамін в основному розподіляється у позасудинному середовищі (у тому числі в синовіальній рідині), з об'ємом розподілу приблизно в 37 разів вище загальної кількості води в тілі людини. Зв'язування з білками глюкозаміну не виявлено.

Метаболічний профіль глюкозаміну не досліджували, оскільки даний лікарський засіб, будучи натуральною речовиною, яка є в організмі людини, використовується для біосинтезу деяких компонентів суглобового хряща.

Було встановлено лише кінцевий елімінаційний період напіввиведення глюкозаміну з плазми крові людини, виходячи з результатів дослідження рівнів глюкозаміну в плазмі, які були вимірювані протягом 48 годин після перорального прийому препарату. Розраховане значення становило близько 15 год.

Після прийому внутрішньо 14 С-глюкозаміну виділення з сечею радіоактивних мічених елементів у людини склало 10 ± 9% від введеної дози, в той час як екскреція з фекаліями склала 11,3 ± 0, 1%. Рівень екскреції незміненого глюкозаміну із сечею у людини після перорального застосування, у середньому, був низьким (близько 1% від введеної дози). Дані результати вказують, що нирки не відіграють істотної ролі у виведенні глюкозаміну та/або його метаболітів та/або продуктів його розпаду.

При багаторазовому застосуванні в дозі 750-1500 мг один раз на добу фармакокінетика глюкозаміну була лінійною, тоді як при застосуванні в дозі 3000 мг рівні глюкозаміну в плазмі були нижчими, ніж очікувалося відповідно до підвищення дози.

Фармакокінетика глюкозаміну в рівноважному стані не залежала від часу, без кумуляції або зниження біодоступності, порівняно з фармакокінетичним профілем, спостерігається після одноразового введення.

Фармакокінетика глюкозаміну у чоловіків та жінок аналогічна, відмінностей фармакокінетики у здорових добровольців та у пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба не встановлено. В останніх середня концентрація в плазмі крові через 3 години після прийому останньої дози

1500 мг, при багаторазовому застосуванні один раз на добу, склала 7,2 μM і була подібна до виявленої у здорових добровольців, у той час як середня концентрація в синовіальній рідині була тільки на 25% нижче і, отже, також знаходилася в діапазоні 10 μM. У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю фармакокінетика глюкозаміну не досліджувалась, оскільки, враховуючи профіль безпеки препарату, і через незначну участь нирок в елімінації глюкозаміну, зниження дози в цих групах хворих не передбачено.

Рівноважні концентрації глюкозаміну в плазмі та синовіальній рідині, після багаторазового застосування один раз на добу в дозі 1500 мг, знаходяться в діапазоні 10 mM і, отже, відповідають тим, для яких було показано фармакологічну активність при дослідженнях в експериментальних моделях in vitro, що підтверджує механізм дії та клінічний ефект препарату.

Показання

Лікування симптомів остеоартриту: болі та функціонального обмеження.

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, схильність до кровотеч.

Препарат Дона® не слід застосовувати пацієнтам з алергією на молюсків, оскільки діючу речовину одержують із панцирів молюсків, такі пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку алергічних реакцій на глюкозамін із можливим загостренням симптомів їх захворювання.

До складу ін'єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн, яка має наступні протипоказання: кардіогенний шок, виражена артеріальна гіпотензія, тяжкі форми хронічної серцевої недостатності, знижена функція лівого шлуночка, блокада II-III ступеня, тяжка брадикардія, порушення згортання крові, синдром -Уайта, синдром Адамса-Стокса, судоми в анамнезі, викликані застосуванням лідокаїну, синдром слабкості синусового вузла, тяжкі порушення функції печінки, гіповолемія, міастенія, інфекції в місці ін'єкції, підвищена чутливість до інших анестетиків амідного типу (оскільки існує підвищений ризик розвитку перехресних реакцій).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Слід уникати використання сумішей вмісту ампул з іншими ін'єкційними лікарськими засобами.

Специфічних досліджень лікарської взаємодії не проводилося. Однак, враховуючи фізико-хімічні та фармакокінетичні властивості глюкозаміну сульфату, можна припустити низький потенціал взаємодій. Крім того, встановлено, що глюкозамін сульфат не призводить ні до пригнічення, ні до підвищення активності основних ферментів CYP450 людини.

Фактично препарат не конкурує за механізми абсорбції, після абсорбції він не зв'язується з білками плазми, а метаболізується шляхом включення в якості ендогенної речовини в протеоглікани або розщеплюється без участі ферментів системи цитохрому, внаслідок чого навряд чи може вступати у взаємодію з іншими лікарськими засобами.

Однак, повідомлялося про посилений ефект від застосування кумаринових антикоагулянтів у пацієнтів при одночасному лікуванні глюкозаміном. У зв'язку з цим таких пацієнтів доцільно проводити контроль параметрів коагуляції.

Препарат сумісний з нестероїдними протизапальними засобами та глюкокортикостероїдами.

Можливе посилення шлунково-кишкового всмоктування тетрацикліну.

До складу ін'єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн. Циметидин, пептидин, бупівакаїн, пропранолол, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, нортриптилін, хлорпромазин, іміпрамін підвищують рівень лідокаїну в сироватці крові, зменшуючи його печінковий метаболізм. Норадреналін має синергічний ефект при взаємодії з лідокаїном.

Слід з обережністю застосовувати інгібітори МАО, оскільки вони підвищують ризик розвитку артеріальної гіпотензії та пролонгується місцевоанестезуючу дію останнього.

При одночасному застосуванні з антиаритмічними препаратами ІА класу (в т.ч. з хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом) відбувається подовження інтервалу QT, у дуже рідкісних випадках можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків.

Послаблюється кардіотонічне ефект застосування серцевих глікозидів.

При одночасному застосуванні із седативними засобами заспокійливі ефекти посилюються.

Фенітоїн посилює кардіодепресивну дію лідокаїну.

При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.

Лідокаїн може посилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м'язової передачі, оскільки останні зменшують провідність нервових імпульсів. Етанол посилює пригнічуючу дію лідокаїну на дихання.

Особливості застосування

Введення препарату можуть здійснювати лише медичні працівники.

Слід обережно призначати пацієнтам з непереносимістю глюкози. На початку лікування пацієнтам із цукровим діабетом доцільно проводити контроль рівня цукру в крові.

З обережністю застосовувати при лікуванні пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, оскільки такі пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку алергічних реакцій на глюкозамін з можливим загостренням їх симптомів.

Одна доза містить 40,3 мг натрію. Це слід враховувати при призначенні пацієнтам, яким показана сувора дієта без солі.

Оскільки до складу ін'єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн, перед його застосуванням необхідно провести шкірну пробу на індивідуальну чутливість до препарату, про яку свідчить набряк та почервоніння місця ін'єкції. Щоб уникнути випадкового інтравазального введення препарату, рекомендується проводити аспіраційну пробу.

Безпека застосування анестетиків групи лідокаїну є сумнівною у хворих, схильних до злоякісної гіпертермії, тому їх застосування в таких випадках слід уникати.

Перед застосуванням лідокаїну при захворюваннях серця (гіпокаліємія знижує ефективність лідокаїну) необхідно нормалізувати рівень калію в крові та проводити контроль ЕКГ.

Активність КФК у сироватці може зрости після ін'єкції препарату, що може призвести до помилки при встановленні діагнозу гострого інфаркту міокарда.

У разі порушень діяльності синусового вузла, подовження інтервалу Р-Q, розширення QRS або у разі виникнення або загострення аритмії доза повинна бути зменшена або препарат повинен бути скасований.

Слід дотримуватись особливої ​​обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з недостатністю кровообігу, артеріальною гіпотонією, аритміями в анамнезі, порушеннями функції печінки та/або нирок середнього ступеня. Внаслідок наявності у складі лідокаїну також необхідно бути обережними при призначенні пацієнтам похилого віку, хворим на епілепсію, при порушенні провідності серця, при дихальній недостатності.

Застосування у період вагітності та годування груддю

Дані щодо застосування препарату в період вагітності та годування груддю відсутні, тому застосування препарату протипоказане цій категорії пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами

Дослідження про вплив препарату на здатність керувати автомобілем та користування іншими механізмами не проводились.

Слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та виконанні робіт, що потребують уваги. У разі появи сонливості, стомлюваності, запаморочення чи порушень зору керування автотранспортом та роботу з механізмами заборонено.

Спосіб застосування та дози

Для внутрішньом'язового застосування! Препарат призначений для внутрішньовенного введення.

Дорослі пацієнти та пацієнти похилого віку.

Перед застосуванням змішати розчин (розчинник 1 мл) з розчином А (розчин препарату

Приготовлений розчин препарату вводити внутрішньом'язово по 3 мл або 6 мл (розчин А+В)

3 десь у тиждень протягом 4-6 тижнів.

Наявність жовтуватого забарвлення розчину в ампулі А не впливає на ефективність та переносимість препарату.

Ін'єкції препарату можна поєднувати з пероральним прийомом препарату у вигляді порошку для приготування розчину.

Глюкозамін не показаний для лікування гострого больового синдрому.

Полегшення симптомів (особливо зменшення больових відчуттів) може відбуватися лише після кількох тижнів лікування, а в деяких випадках навіть після тривалішого часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та/або печінки рекомендацій щодо корекції дози не надається, оскільки відповідних досліджень не проводилось.

Діти

Не застосовувати дітям та підліткам, оскільки безпека та ефективність препарату для таких пацієнтів не встановлені.

Передозування

Випадки передозування не відзначалися. У випадках передозування слід здійснити симптоматичне лікування, спрямоване на відновлення водно-електролітного балансу.

До складу ін'єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн. Першими симптомами передозування лідокаїну гідрохлориду з боку центральної нервової системи можуть бути оніміння язика та губ, збуджений стан, ейфорія, тривожність, шум у вухах, запаморочення, нечіткість зору, ністагм, тремор, депресія, сонливість, втрата свідомості, аж до коми, клонічні судоми. Так як зазначено в літературних джерелах, симптомами передозування, пов'язаними з лідокаїну гідрохлорид, з боку серцево-судинної системи та дихальної функції можуть бути зниження артеріального тиску, колапс, AV-блокада та пригнічення дихальної діяльності. Необхідно контролювати серцево-судину та дихальну функцію пацієнта.

Зміна цих параметрів може свідчити про передозування препарату, тому пацієнту слід негайно забезпечити доступ кисню.

Побічні реакції

Критерії оцінки частоти розвитку побічної реакції лікарського засобу:

дуже часто - > 1/10, часто - від > 1/100 до 1/10, нечасто – від > 1/1000 до 1/100, рідко -від > 1/10000 до 1/1000, дуже рідко - 1/10000, невідомо - частота може бути оцінена з доступних даних.

З боку травної системи: часто – біль у животі, метеоризм, диспепсія, діарея, запор, нудота блювання; невідомо – гіперглікемія у пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози;