Чим Пензенський регіон відомий у нашій країні

§ 19. Історико-географічні регіони України та світу

1. Які природні відмінності існують між різними регіонами України?

2. Як ти розумієш слова французького історика Поля Відаля де ла Блаша: "Історія народу невіддільна від краю, де він живе"? Знайди в матеріалах параграфа підтвердження цих слів.

Поль Відсіль де ла Блаш

Протягом історії племена та народи освоювали різні місцини. Хтось обирав землі біля моря, хтось — на просторій рівнині: на височині чи в низині, біля річок і пагорбів. Деякі племена осідали в горах, інші — у степах.

Навіть одними і тими самими промислами, як-от рибальство чи полювання, на різних територіях люди можуть займатися по-різному. Адже тепла річка чи холодні північні води, рівнина чи неприступна скеля суттєво відрізняються за умовами.

Дослідники виокремлюють різноманітні природні регіони. В Україні — це Карпатські та Кримські гори, ліс, лісостеп, степ. Життя в будь-якому з них формує певні відмінності в побуті, традиційних стравах чи будівництві житла, заняттях. Країни часто об’єднують різні природні регіони, а отже і людей, які звикли жити трохи не так, як сусіди. Коли ж ці землі потрапляли в минулому під владу певних правителів, до складу різних держав, то в них з’являлися відмінності ще й у мові, суспільних звичках. Однак ці території давно сформували свої назви, в яких відображається або особливість розташування, або наявні чи зниклі географічні назви. Також це можуть бути історичні події, процеси, які вплинули на особливість цього регіону.

3. Пригадай, що таке історична топоніміка. Які особливості території можна визначити в таких назвах окремих територій, регіонів, як: Середнє Подніпров'я в Україні, Помор'я в Польщі, Країна Басків в Іспанії чи Аквітанія (латинською aqua — вода) у Франції?

4. Порівняй карти 1 і 2. Знайди на карті історичних регіонів ті назви, які можна пояснити даними карти 1. Про що це свідчить?

5. Порівняй карти 2 і 3. Знайди історичний регіон, в якому ти живеш, та адміністративну область, яка стосується цього регіону.

Зверни увагу, що на картах межі історичних регіонів/земель не окреслюють чіткими лініями, а самі території — це просто кольорові плями на карті. Це пов’язано з тим, що зазвичай складно чітко визначити, де один регіон та особливості його природи, історії, культури закінчується та починається інший. Нерідко історичні регіони/землі переходять через кордони сучасних держав й охоплюють більшу територію. Тому на картах державні кордони та кордони розселення народу можуть не збігатися. Наприклад, українці мешкали та мешкають нині в таких регіонах Польщі, як Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, Надсяння, на Берестейщині на території сучасної Білорусі. Є українці на Мармарощині на території Румунії чи на Пряшівщині на території Словаччини.

Що ж таке історико-географічний регіон? Під час дослідження планети люди поділили її на географічні регіони. Вони відрізняються між собою (різний клімат, наявність чи відсутність річок, гір тощо). Але для людей також дуже важливою є відмінність культур, які виникли в цих регіонах, — їхнє минуле, традиції, особливості господарювання, суспільний устрій.

Історико-географічний регіон — окрема територія в межах країни, що має свої особливості завдяки природним та історичним чинникам.

Походження назви таких регіонів часто можна зрозуміти, якщо уважно подивитися на карту. Наприклад, місто Запоріжжя дістало свою назву, бо розташоване за порогами Дніпра. Поглянь на річку Дніпро на карті. Ти можеш побачити, що річка в кількох місцях розширюється. Це штучні моря: Київське, Канівське, Каховське. Вони виникли після зведення великих гребель для виробництва електроенергії. До побудови гідроелектростанцій на Дніпрі існували пороги — виходи каміння. Вони, з одного боку, заважали судноплавству, а з іншого — захищали мешканців Запорожжя. Багато століть ці пороги були природним кордоном між степом і Середнім Подніпров’ям, між кочівниками та тими, хто вів осіле життя. Отже, ця назва відображає важливу властивість території і містить згадку про ці землі в минулому.

Дніпровські пороги на межі 19 і 20 ст.

6. Як долали пороги Дніпра до того, як у річці штучно підняли рівень води?

Іноді в назві відображається не географічний чи природний вплив, а історія земель. Наприклад, Галичина дістала свою назву від міста Галич, яке було центром цієї території ще від 11 ст. Як вважають історики, слово “Галич” має спільне походження з грецьким словом “галас” — сіль. Адже в давнину ця земля була відома своїми покладами солі. А назва “Слобожанщина” вказує, що тут було багато слобід (слобода — свобода) — вільних козацьких поселень, мешканці яких на певний період були звільнені від багатьох повинностей або податків.

2. Історико-географічні регіони поза межами України

З матеріалів параграфа про історичну топоніміку та назви рідного краю ти вже знаєш, яким різним і незвичайним може бути походження назв, що позначають історичні місця.

7. Знайди на карті 4 історичний регіон Франції — Бретань. Поміркуй про зв'язок між назвами "Бретань" і "Велика Британія".

Давні племена англів і саксів жили на території сучасних Німеччини та Данії. Півтори тисячі років тому вони переселилися на землі сучасної Англії та дали цій країні назву. А племена бритів, від яких походить назва Британських островів, — переселилися на територію сучасної Франції, на півострів Арморика. І через деякий час уже цей півострів почали називати Бретань.

Мешканці Бретані століттями вели відлюдницький спосіб життя. До столиці Франції, Парижа, — далеко, до активних торговельних шляхів чи великих міст — теж. Та й розмовляли тут своєю мовою, яку не розуміли сусіди — мешканці інших французьких регіонів. Жителі Бретані й надалі називають себе бретонцями. Як зазначають історики, ще сто років тому парижани не розуміли говірки бретонців й асоціювали їх з дерев’яними черевиками сабо, які не носили в інших районах Франції.

Чимало регіонів, що входять до складу сучасної Франції, дуже відрізняються один від одного. На карті Франції можна знайти Нормандію, Іль-де-Франс, Бургундію, Прованс та інші історичні території, що в різні часи були самостійними країнами або входили до складу інших держав. Через різні географічні, кліматичні умови господарство та культура цих регіонів відрізнялися. Зокрема житла, одяг, страви мешканців єдиної нині країни були різними. Наприклад, приморська Бретань відома стравами з морепродуктів, Нормандія, що славиться яблуневими садами, пишається різноманітними стравами із яблуками, а Прованс, розташований поблизу Італії, запозичив деякі страви сусідів.

У сусідній з нами Польщі теж є історичні регіони, які протягом тисячоліття набули своїх особливостей. Мазовія, Великопольща, Померанія, Сілезія та інші утворюють сучасні воєводства (схожі на наші області), однак зберігають свої культурні відмінності. Богемія та Моравія у Чехії, Ломбардія й Тоскана в Італії та багато інших регіонів у різних країнах зберігають не лише свої назви, а й пам’ять про минуле, бережуть унікальну культуру та історичну спадщину.

3. Що таке "мій край" та як він пов'язаний з історичним регіоном, у якому розташований

8. Пригадай, що таке "велика" та "мала" батьківщина. Чим відрізняються ці поняття? Як історики пояснюють значення назви нашої країни?

9. Знайди на карті свій край. До якої області та якого історичного регіону він належить? Чому він так називається?

Історико-географічні регіони є всюди. Тож учені-краєзнавці вивчають історію, географію, культуру мешканців цих територій, країв. Краєзнавство є частиною великої історії. Воно знайомить усіх охочих з історіями сімей і видатних осіб-вихідців із цього регіону або тих, хто своєю діяльністю його прославив. Історія рідного краю вивчає його історичну топоніміку, пам’ятники та пам’ятні місця, пов’язаність минулого цього історичного регіону чи одного з його міст або сіл із історією всієї країни та континенту.

10. Що тобі хотілося б дізнатися про минуле та сучасне твого краю? Запиши свої запитання. Порівняй їх із запитаннями однокласників та однокласниць.

11. Які історичні особи, діячі пов'язані з минулим і сучасним твого краю? Звідки про це можна дізнатися?

12. Про що або про кого можна дізнатися в краєзнавчому музеї? Чому він називається саме так? Які експонати ти там розмістив/розмістила б?

Підсумкові запитання і завдання

• 1. Що таке історико-географічний регіон?
• 2. Назви щонайменше три історико-географічні регіони України.
• 3. Чи завжди збігаються територія області та історико-географічного регіону? Чому?
• 4. Наведи 2-3 приклади історико-географічних регіонів в інших країнах.
• 5. Разом із батьками або однокласниками й однокласницями відвідай краєзнавчий музей у твоїй місцевості, області. Напиши уявний лист п'ятикласникам і п'ятикласницям з іншого історико-географічного регіону про найцікавіші експонати цього музею.

§ 28. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у СКЛАДІ РУМУНІЇ ТА ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

Яку політику здійснювала Румунія в українських землях? Що спричинило Татарбунарське повстання? Якими були його наслідки для українського населення? Які періоди можна виділити в громадсько-політичному житті Бессарабії та Буковини 20-30-х років?

Після поразки визвольних змагань частину українських земель захопила Румунія. Цьому сприяла політика країн Антанти, що, створюючи «санітарний кордон» між радянською Росією й Західною Європою, у вересні 1919 р. підписали договір з Австрією, за яким Буковина відійшла до Румунії.

На початку 20-х років на території Румунії мешкало близько 800 тис. українців (майже 5 % від усього її населення). Українське населення складалося з трьох громад, які різнилися не лише місцем проживання, а й історичною долею. Найбільша з них проживала на Буковині, друга — у Бессарабії, третя — у Мараморощині (історико-географічний край у басейні річки Тиси).

Румунська влада розпочала політику асиміляції українського населення на приєднаних територіях. Вона провела реформу, за якою ліквідувала самоврядування українських громад і замінила його румунською адміністрацією.

Як історик характеризує становище Буковини до та після поглинення її Румунією? До яких наслідків для населення це мало призвести?

Сучасний історик Орест Субтельний про зміну статусу Буковини

Найбільш діяльну українську громаду складали близько 310 тис. українців Буковини. Під владою Австрії Буковина була автономною провінцією, а українці — її найчисельніша національна група — мали порівняно сильне політичне представництво у Відні, широке місцеве самоуправління, розвинену систему українськомовного шкільництва. Усе це було втрачене з анексією цього краю Румунією.

Із спільності, котра з усіх українців користувалася найбільшим сприянням, буковинці стали найбільш гнобленими.

Окупаційна влада закривала українські освітні установи, змінювала назви населених пунктів. Державною було визнано румунську мову. Українську забороняли в офіційних установах, румунізували прізвища українців.

Румунізація захопила й українську церкву. Румунський патріархат насильно підкорив собі православні єпархії Бессарабії та Буковини й обмежив їхні права у вирішенні питань релігійного життя українців.

У першій половині 20-х років до окремих українських земель, що опинилися у складі Румунії, виявило інтерес керівництво СРСР. Воно прагнуло приєднати цю територію до радянської держави.

У 1924 р. в межах УСРР було створено Автономну Молдавську Соціалістичну Радянську Республіку (АМСРР). Згодом радянський уряд став вимагати від Румунії передати АМСРР заселені молдаванами бессарабські землі. Румунія звернулася по допомогу до європейських держав. У другій половині 20-х років Франція, а згодом Англія й Італія уклали договори з Румунією, за якими передбачалося надати їй військову допомогу в разі агресії з боку СРСР. Радянське керівництво на певний час відмовилося від розв’язання «бессарабського питання».

Румунська влада розглядала українські землі як джерело сировини й дешевої робочої сили. Промисловість у Північній Буковині й українських землях Бессарабії здебільшого була представлена дрібним кустарним виробництвом із переважно ручною працею. На початку 30-х років тільки 2 % підприємств мали понад 20 працівників.

Рівень життя в українських землях межував зі злиденністю. Кризові явища в економіці призвели до зростання цін на продукти харчування майже в 50 разів. Скорочення виробництва позначилося на заробітній платні робітників. Вони одержували її в половинному розмірі. Окрім того, над ними тяжів страх стати безробітними. На початку 30-х років кількість безробітних сягала 50 % працездатного населення.

У складному стані перебувало сільське господарство. Через аграрні реформи, які були проведені в інтересах поміщиків, значна кількість селян страждала від малоземелля та безземелля. Водночас влада сприяла наділенню землею румунських колоністів. їхні володіння в 10-12 разів перевищували середні наділи українських селян.

Збитків сільському господарству завдала й економічна криза кінця 20-х - початку 30-х років. Вона спричинила падіння попиту на сільськогосподарську продукцію, що призвело до скорочення посівних площ і зменшення поголів’я худоби (у 1935 р. половина селянських господарств Північної Буковини не мала тяглової худоби, третина — корів).

Як ці дані характеризують становище українського населення?

З офіційної румунської статистики

Кількість сільських безробітних сягає в Хотинському повіті 81 тис. осіб, і питання в такому разі полягає не в прибутковості чи неприбутковості селянського господарства (тут дефіцит усунути неможливо), а в забезпеченні життєвого мінімуму шляхом використання їх робочої сили.

Важке соціально-економічне становище й національна політика румунського уряду спричинили опір українського населення. Кульмінаційним моментом боротьби проти румунських окупантів стало повстання в селі Татарбунари (вересень 1924 р.). Згодом до повстанців приєдналися селяни Аккерманського, Ізмаїльського й частково Бендерського та Кагульського повітів. Загальна кількість повстанців сягала 6 тис. осіб. Проти них влада скерувала війська. Бої тривали тиждень і закінчилися поразкою повстанців. Значна частина їх загинула, а майже 500 осіб було заарештовано й віддано під суд (більшість покарано тривалими термінами ув’язнення та каторжними роботами).

Яку ідею, на вашу думку, хотіли передати автори пам’ятника?

Пам’ятник учасникам Татарбунарського повстання

Татарбунарське повстання, незважаючи на невдачу, змусило румунську владу послабити адміністративний тиск. Період 1928-1937 рр. позначився відносною лібералізацією політичного життя. У 1927 р. утворилася Українська національна партія (УНП), що була єдиною легальною українською політичною партією Північної Буковини. УНП, очолювана В. Залозецьким, виступала проти політики румунізації й відстоювала впровадження української мови у школах, церкві, а також домагалася перегляду аграрної реформи. Водночас вона виборювала легальну парламентську діяльність і компроміс із державною владою. Партія діяла активно і здобула кілька місць у румунському парламенті.

У 30-ті роки в Буковині діяв український націоналістичний рух.

Український націоналістичний рух — рух, заснований на національній ідеї, прихильники якої прагнули самостійної української держави.

Цей рух переважно спирався на студентство, але мав прибічників і серед селянства. За ідеологічними основами він був подібним до ОУН. Лідерами цього руху були О. Забачинський, І. Григорович, Д. Квітковський.

З 1937 р. в Румунії розпочався новий період реакції, який тривав до кінця 30-х років. Він позначився згортанням демократичних тенденцій у громадському й політичному житті українського суспільства, діяльність політичних партій і об’єднань була заборонена.

2. Закарпаття у складі Чехо-Словаччини

Які політичні сили мали вплив на населення краю? Чому українцям вдалося проголосити автономію Карпатської України? Які причини її поразки?

Згідно із Сен-Жерменським договором (1919 р.) Закарпаття увійшло до складу Чехо-Словаччини.

На яких умовах було передбачено входження Закарпаття до складу ЧСР? Як ви оцінюєте такі умови?

З «Генерального статуту для організації Підкарпатської Русі» (затверджений Чехо-Словацьким урядом на підставі Сен-Жерменського договору)

1. Чехо-Словаччина зобов’язується встановити Руську територію на південь від Карпат у границях, опреділених союзними державами, як автономну одиницю в Чехо-Словацькій державі, і наділити її самоуправою.

2. Країна русинів на південь від Карпат матиме окремий сойм, що буде виконувати владу в усіх мовних, шкільних, релігійних питаннях, в самоуправі місцевої адміністрації. Президент ЧСР буде відповідальний перед руським соймом.

3. ЧСР зобов’язується, що урядовці в Країні русинів будуть вибирані з мешканців цієї території.

До складу ЧСР увійшли українські землі загальною площею 11,4 тис. кв. км. Вони були виділені в окрему адміністративну одиницю з офіційною назвою — Підкарпатська Русь. За переписом населення 1930 р. на території ЧСР проживало 549 тис. українців, що становило 3,8 % від загальної кількості населення республіки. Проте сподівання українців щодо надання Закарпаттю автономного статусу не виправдалися. Уряд ЧСР почав проводити політику поступового підпорядкування цих земель центру, а згодом урівняв Закарпаття з іншими своїми провінціями.

Землі Підкарпатської Русі становили 5 % усієї території ЧСР, але тут було розміщено лише 0,07 % її виробничих потужностей (питома вага промисловості в економіці краю не перевищувала 2 %). Наприкінці 20-х років у промисловому виробництві було задіяно тільки 16 тис. осіб. Розвитку тут набули лише лісова й лісохімічна промисловість. Нечисленні промислові підприємства не витримували конкуренції з технологічними чеськими, і їх закривали. Робітники краю одержували заробітну плату в півтора-два рази нижчу, ніж у центрі країни.

Герб Підкарпатської України

З огляду на те, що Підкарпатська Русь була аграрним краєм, уряд ЧСР зосередив свою увагу на економічному реформуванні сільського господарства. Основною проблемою для селян було малоземелля (74 % господарств мали до 5 га землі). Звичайно, це посилювало соціальну напругу серед селянства. Уряд, ще на початку 20-х років, розпочав у краї земельну реформу, за якою влада скуповувала поміщицькі землі, поділяла на дрібні ділянки й через банк продавала селянам. Унаслідок реформи понад 32 тис. селянських господарств одержали більше 30 тис. га землі. Але, незважаючи на це, в умовах перенаселеності краю, дефіциту орних земель та примітивності агрокультури, більшість селян бідувала. Під час економічної кризи кінця 20-х - початку 30-х років майже 90 % селянських господарств потрапило в боргову кабалу до банків і лихварів. Уряд, перерозподіляючи поміщицьку землю, одночасно підвищував і селянські податки. За період 20-х років вони зросли в 13 разів.

Політика уряду ЧСР у громадсько-політичному житті краю мала поміркований характер порівняно з Польщею та Румунією. У 30-х роках у Підкарпатській Русі діяло близько тридцяти політичних партій (здебільшого філії чеських партій). Це, з одного боку, активізувало політичне життя, а з іншого — розпорошувало місцеві сили в розбудові краю.

Найвпливовішою силою серед українців вважали українофілів. Вони здебільшого гуртувалися в Українському Національному об’єднанні. Головною метою руху (основу становила інтелігенція) вважалося пробудження національної самосвідомості населення. Лідером руху став А. Волошин, який очолював Християнську народну партію (ХНП). Вона ініціювала діяльність товариства «Просвіта», що розгорнуло масштабну культурно-просвітницьку роботу серед українського населення. У 1936 р. у краї діяло 14 філій «Просвіти» та 233 читальні.

Другою впливовою політичною силою стало русинство, яке протистояло українофілам. Представники цієї течії стверджували, що слов’янське населення Підкарпатської Русі є окремою нацією русинів, відмінною від українців.

Третьою політичною силою були комуністи. Вони використовували соціальні протиріччя в суспільстві, піднімаючи населення краю на страйки та демонстрації. У 1924 р. на виборах до парламенту за комуністів проголосувало 40 % виборців. Але згодом українське населення змінило своє ставлення до комуністів. Причиною була політика сталінського тоталітаризму щодо українства в СРСР. На виборах 1935 р. кількість поданих за комуністів голосів знизилася до 26 %.

Окрім політичних партій і рухів, важливу роль у громадському житті відігравали освітні й культурницькі заклади. У 20-ті роки в ЧСР осіло майже 50 тис. українських емігрантів. Уряд ЧСР не забороняв діяльність національних навчальних закладів. Вони орієнтувалися на потреби тих, хто вимушений був емігрувати з радянської України через свої політичні переконання. У регіоні зростала кількість початкових шкіл (з 1924 до 1938 р. — з 525 до 851) і гімназій (з 3 до 11). Вільно діяли українські громадські організації «Просвіта», «Пласт» та ін.

Одним з найавторитетніших освітніх закладів вважався на той час Український вільний університет, який перебрався в 1921 р. з Відня до Праги і став першим вищим навчальним закладом й науковою установою української еміграції за кордоном. У 1922 р. в містечку Подєбради неподалік від Праги відкрилася Українська господарська академія. При академії діяло близько 50-ти різних організацій (наукових, студентських, культурно-просвітницьких та ін.), що сприяло активізації українського громадського життя в ЧСР. У 1923 р. в Празі почав працювати Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, де готували вчителів для українських шкіл.

Опишіть, що зображено на фото. Як співвідноситься інформація фотодокумента з текстом підручника про діяльність українських національних навчальних закладів? Порівняйте цей фотодокумент із гравюрою «Пацифікація Західної України», поданої на с. 179.

Українська дитяча школа танців у Подєбрадах

Після Мюнхенської угоди 1938 р. політична ситуація в Підкарпатській Русі ускладнилася. Здійснюючи політику «умиротворення», Великобританія та Франція дали згоду на розчленування ЧСР. Держава почала швидко розвалюватися під впливом не тільки зовнішніх, а й внутрішніх чинників.

На початку жовтня 1938 р. заявила про свою автономію Словаччина. Тоді політичні сили Підкарпатського краю стали вимагати від Праги автономії. У жовтні 1938 р. празький парламент затвердив українську адміністрацію краю. Невдовзі прем’єр-міністром Підкарпатської Русі було обрано Августина Волошина.

Погляд зблизька

У чому найважливіші здобутки діяча?

Августин ВОЛОШИН (1874-1945) — педагог, політичний і державний діяч. Народився в Закарпатті в родині священика. Випускник Будапештського університету. Працював професором Ужгородської учительської семінарії. До активної політичної діяльності долучився після Першої світової війни. Засновникі голова Народно-Християнської партії. Депутат Чехо-Словацького парламенту. У жовтні 1938 р. призначений прем’єр-міністром уряду Карпатської України, згодом — її президент. Після окупації краю угорськими військами емігрував до Чехії й зосередився на педагогічній та науковій діяльності. У 1945 р. заарештований у Празі органами НКВС і вивезений до Москви, де помер у в’язниці.

А. Волошин сформував уряд переважно із членів Українського національного об’єднання. Новостворений уряд розпочав боротьбу з комуністами, і згодом вони перестали бути впливовою політичною силою. Своїм головним завданням уряд А. Волошина вважав консолідацію національних сил для відродження самостійної української держави. Тоді ж створено і Карпатську Січ.

Карпатська Січ — організація народної оборони, що виконувала функції збройних сил Карпатської України.

Але наприкінці 1938 р. Угорщина, заручившись підтримкою Німеччини, стала вимагати від Праги поступитися південними районами Словаччини та Підкарпатської Русі. Чехо-Словаччина на той час уже не мала важелів впливу на ситуацію і зазнавала нових втрат. Угорщина загарбала південні райони Підкарпатської Русі. Унаслідок таких подій український автономний край втратив Ужгород, Мукачеве й Берегове з прилеглими районами. Уряд А. Волошина вимушений був перебратися з Ужгорода до Хуста. Проте політична напруга в краї зростала. Це було пов’язано з тим, що в березні 1939 р. Німеччина, приближуючи до себе Угорщину як потенційного союзника, дозволила їй повністю окупувати Підкарпатську Русь. А. Волошин та його оточення намагалися знайти вихід зі складного становища, 15 березня 1939 р. сейм проголосив державну самостійність української території, що стала називатися Карпатська Україна. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина. Але подальший розвиток державотворчого процесу довелося згорнути через агресію Угорщини, війська якої перетнули кордони Карпатської України.

Вояки Карпатської Січі чинили відчайдушний опір, але, поступаючись агресорові кількістю й озброєнням, зазнали поразки. Держава Карпатська Україна перестала існувати.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Спираючись на карту № 7 (див. Альбом карт), покажіть українські землі, що опинились у складі Румунії. Схарактеризуйте їхній правовий статус.

2. Чому Антанта підтримала поглинення Румунією українських земель?

3. Яким було соціально-економічне та політичне становище українського населення цих земель?

4. Розкажіть про Татарбунарське повстання.

5. Які особливості мала діяльність українських політичних партій у Буковині й Бессарабії?

6. Порівняйте політику в національному питанні правлячих режимів Румунії та Польщі.

7. Спираючись на карту № 7, покажіть українські землі, що опинились у складі Чехо-Словаччини. Схарактеризуйте їхній правовий статус.

8. Які політичні сили визначали громадсько-політичне життя Закарпаття?

9. Яким було культурне життя Закарпаття у складі Чехо-Словаччини?

10. Порівняйте політичне й соціально-економічне становище Закарпаття та інших західноукраїнських земель у 20-30-х роках.

Російське місто Пенза — цікаві факти

Старовинне місто Пенза є типовим для Росії містом. Це красиве1 невелике містечко з півмільйонним населенням, розміщене на березі річки з однойменною назвою. Жителі Пензи люблять своє місто, що потопає в зелені, а гостей чекає багато історичних і сучасних пам’яток. Представляємо цікаві факти про Пензі.

1. Назва міста походить від річки, на якій воно розміщене.
2. Місто починалося з фортеці, яка була побудована в 1663 році для захисту південно-східних рубежів Московського царства.
3. Герб міста Пензи не змінювався з часів його заснування і вважається одним з найстаріших гербів Російської держави.
4. Планетарій, який розміщується в дерев’яному будинку, є однією з найцікавіших пам’яток Пензи. Дерев’яних планетаріїв в світі більше ніде немає.
5. Один з книги рекордів Гіннеса був зафіксований в Пензі в 2014 році, коли одноразовий колективний танець виконали 6665 учасників.
6. Рекордні точки температури, зазначеної в Пензі, складають діапазон від мінус 40,5 до плюс 40,4 градусів.
7. Унікальність музею М’ясникова в Пензі полягає в тому, що це єдиний музей у світі, в якому є один експонат – тут експонується одна картина Р. В. М’ясникова.
8. Місто є центральною точкою європейської частини Росії.
9. Народне училище в Пензі, створене в 1786 році досі працює і вважається одним з найстаріших навчальних закладів в Російській Федерації.
10. 1792 рік відзначений в Пензі першим у місті театральним спектаклем.
11. Батьки більшовицького диктатора Володимира Леніна були родом з Пензи.
12. Перший в Росії Пензенський цирк почав свою роботу в 1873 році.
13. Найсильніша пожежа в 19 столітті знищила половину міста.
14. У 1848 році в Пензі був побудований перший в країні іподром.
15. Пенза стала прообразом старовинного міста N в знаменитому творі М. В. Гоголя «Ревізор».
16. Пенза знаменита численними старовинними підземеллями, таємниці яких досі до кінця не розкриті.
17. Предки Суворова, Голіцина, Шереметьєва були з Пензи.
18. У 1796 році Пенза отримала статус губернського центру.
19. Преображенська церква вважається найстарішою спорудою.
20. Свято Лермонтова на всеросійському рівні щорічно проходить в Пензі на початку липня.
21. На початку 20 століття одним з найбільш ходових товарів в Пензі вважалися гасові лампи.
22. В 1938 році в місті розпочалося виробництво годинників.
23. У місті народилося біля 50 спортсменів, які завоювали нагороди на Олімпійських іграх.
24. Вулиця Московська, що проходить по історичному центру Пензи, вважається найстарішою вулицею в місті.
25. У Пензі знаходиться біля 30 промислових підприємств.
26. У Пензі є будинок-музей нейрохірурга Бурденко.