Де мешкають пасльонові

Родина Пасльонові

“У 1521 р. кораблі іспанського конкістадора Ернана Кортеса з ацтецьким золотом у трюмах ішли до берегів Іспанії. Проте вони везли й екзотичні плоди, і бульби мексиканських рослин. Перець, помідори, картопля, тютюн, звичні для ацтеків, незабаром не тільки підкорили Європу, а й завоювали весь світ. Тепер можна лише дивуватись, як без них обходилися раніше. “Заморські гості”

виявилися близькими “родичами” баклажана, фізалісу, блекоти та ще 2,5 тисячі видів з 90 родів” (Енциклопедія для дітей). Які ж ознаки поєднують ці рослини в одну родину – Пасльонові?

Картоплю в Україні називають другим хлібом, не менш відомими й популярними є також помідори.

Картопля в Україну потрапила наприкінці XVIII ст. й відтоді стала дуже важливою не тільки харчовою та кормовою рослиною, а й технічною сировиною. З картоплі одержують картопляне борошно (крохмаль), спирт. У картоплі використовують бульби – видозмінені підземні пагони. Її плоди – ягоди – є отруйними для людей

та тварин і в їжу не вживаються. У садках та на засмічених місцях можна побачити паслін чорний. Це – родич картоплі, недозрілі плоди якого також отруйні.

Помідори, солодкий перець і баклажани є близькими родичами картоплі (іл. 46.1). У них на відміну від картоплі в їжу вживають плоди, які є соковитими, смачними й корисними. У плодах міститься багато важливих для організму людини речовин.

Як технічні культури в Україні вирощують близьких родичів картоплі – тютюн і махорку. Листки цих рослин використовують для виготовлення цигарок і сигар. Сьогодні в усьому світі проводиться боротьба з курінням, оскільки воно дуже шкідливе для організму людини, особливо молодого. Рослини з родини Пасльонові мають п’ятичленні квітки, у яких чашолистки й пелюстки зростаються; чашечка залишається при плодах. У квітці 5 тичинок, маточка утворюється з кількох плодолистків, зав’язь верхня. Плід – ягода чи коробочка.

Іл. 46.1 Овочі з родини Пасльонові:

1 – помідори: 2 – перець (а – гіркий, 6 – солодкий)

ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ РОДИНИ

Ягода та коробочка

До пасльонових належать також улюблені декоративні рослини – петунія, тютюн запашний, фізаліс, який називають ще “ліхтариком”. У нього розросла при плодах чашечка має яскраве оранжеве забарвлення й дійсно нагадує ліхтарик.

Іл. 46.2. Отруйні рослини:

1 – блекота чорна; 2 – беладона; З – дурман звичайний

Які біологічні особливості рослин родини Пасльонові?

Пасльонові накопичують в різних органах отруйні речовини. Особливо отруйними рослинами в нас є блекота чорна, дурман звичайний, беладона звичайна (іл. 46.2). Вони можуть спричинювати тяжкі, навіть смертельні отруєння людини й тварин. При отруєнні в людини з’являється головний біль, надмірне нервове збудження, прискорюється серцебиття, ускладнюється дихання, розширюються зіниці, у роті відчувається сухість. Причиною отруєння є достиглі ягоди, що мають привабливий вигляд (беладона), великі квітки з дурманним запахом (дурман), насіння, що подібне до насіння маку (блекота). Тому отруйні рослини з родини Пасльонові не можна брати руками, забороняється їсти їхні ягоди та насіння. Отруєння можуть зумовлювати й зелені ягоди картоплі, пасльону чорного та червоні ягоди пасльону солодко-гіркого тощо. До особливостей родини можна віднести також наявність залозистих волосків, виділення яких має своєрідний запах. Отже, біологічними особливостями пасльонових є наявність отруйних речовин і залозистих волосків із характерним запахом.

Чому картоплю відносять до родини Пасльонові?

На території України пасльонові – виключно трав’янисті рослини. У Південній і Центральній Америці, де росте більша частина видів цієї родини, є кущі та дерева. Найважливішим для людини та найбільшим за кількістю видів є рід Паслін, у якому нараховують близько 1700 видів. Перше місце в Україні серед культурних рослин цього роду займає картопля, або паслін бульбистий, а серед дикорослих – паслін чорний і паслін солодко-гіркий. Пригадайте, як надається назва родині. Так, назву родини утворюють від назви основного роду. У цій родині таким родом є паслін, до якого належить і картопля.

Яке господарське значення рослин родини Пасльонові?

Найважливішими овочевими рослинами є картопля, помідор, баклажан, перець тощо. Картопля – рослина, яку розмножують за допомогою бульб. Батьківщина цієї рослини – береги Чилі й гори Перу. Бульби картоплі бувають різними за забарвленням (білі, червоні, жовті, сині), формою, строками достигання. Нині відомо понад 3000 сортів картоплі, які поділяють на харчові, кормові й технічні (для виготовлення крохмалю, спирту, ацетону). Баклажан синій овочева культура з жовтими, білими чи фіолетовими плодами, що походить з Індії. Помідор їстівний культивують як однорічну рослину, яку вирощують із розсади. Плоди помідорів мають різну форму, розміри, забарвлення тощо. Нині відомо понад 600 сортів із червоними, жовтими, помаранчевими й навіть майже чорними плодами. Перець однорічний має дві групи сортів – овочеві та пряні (гострі). Тютюн справжній і тютюн махорку вирощують як технічні культури. Вони є сировиною для отримання лимонної кислоти, вітамінів і деяких медичних препаратів. Листки цих рослин використовують для виготовлення цигарок. А оскільки тютюн містить сильну отруйну речовину – нікотин, то куріння є дуже небезпечним для здоров’я людини. У медицині використовують беладону, скополію, дурман, блекоту, які є дуже отруйними рослинами. Тому навіть збирати їх можна лише дорослим. Кашкою із сирої картоплі лікують опіки. Серед пасльонових є декоративні рослини. Так, у фізаліса звичайного чашечка утворює навколо плоду яскравий червоний ліхтарик, що використовується для створення квіткових композицій. Досить популярною є петунія гібридна, яка має сорти з простими та махровими квітками різних кольорів і відтінків. Із родини Пасльонові до Червоної книги України занесені беладона звичайна, скополія карніолійська (іл. 46.3).

Іл. 46.3. Різномантність пасльонових:

1- фізаліс звичайний; 2 – плід баклажана; 3 – петунія гібридна; 4 – паслін чорний; 5 – тютюн крилатий

Паслін (Solanum): догляд, фото, види

Автор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Дрібні правки: 14 березня 2024 Доповнено: 05 лютого 2019 Опубліковано: 06 травня 2014 🕒 8 хвилин 👀 36134 рази 💬 0 коментарів

• Ботанічний опис
• Стисло про вирощування
• Догляд за пасльоном у домашніх умовах
  • Освітлення
  • Температура
  • Полив пасльону
  • Обприскування пасльону
  • Підживлення пасльону
  • Обрізування пасльону
  • Пересадка пасльону
  • Розмноження пасльону живцями
  • Паслін із насіння
  • Отруйність пасльону
  • Паслін Вендланда / Solanum wendlandii
  • Паслін гігантський / Solanum giganteum
  • Паслін жасминоподібний / Solanum jasminoides
  • Паслін Зеафорта / Solanum seaforthianum
  • Паслін кучерявий / Solanum crispum
  • Паслін несправжньоперечний / Solanum pseudocapsicum
  • Паслін перцеподібний (перцевий) / Solanum capsicastrum

  Ботанічний опис

  Паслін (лат. Solanum) є представником рослин родини Пасльонових. Рід у природних умовах росте переважно в помірних і тропічних поясах Південноамериканського континенту. До складу роду входить понад 1700 видів рослин.

  Представники роду – трав'янисті однорічники і багаторічники, чагарники і дерева. Стебла бувають як сланкі, так і прямостоячі. Листя також буває різних форм, що залежить від виду рослини. До роду належить велика кількість «харчових» культур, таких як томати, картопля і баклажани, але є й види-бур'яни, які до того ж отруйні.

  У садах, оранжереях і кімнатних умовах вирощують небагато видів. Основні – паслін облямований, перцевий і темно-бурий. При вирощуванні пасльону в кімнатних умовах доведеться підтримувати високу вологість повітря, забезпечувати регулярні обприскування, а в зимовий час – прохолодну температуру. Якщо домашній паслін не обрізати, то він може втратити свої декоративні якості.

  Стисло про вирощування

  • Цвітіння: із лютого-березня до жовтня.
  • Освітлення: яскраве розсіяне світло.
  • Температура: навесні й улітку – 18-26 ºC, узимку – 12-14 ºC.
  • Полив: із квітня по вересень – рясний, відразу після того, як висохне верхній шар ґрунту. З осені полив скорочують, а взимку просто не дозволяють земляній грудці висихати на всю глибину.
  • Вологість повітря: підвищена впродовж усього року. Тримайте рослину на піддоні з мокрим керамзитом й обов'язково обприскуйте у спекотні дні.
  • Підживлення: із кінця весни до початку осені 2-3 рази на місяць мінеральними добривами для квітучих рослин у рідкому вигляді.
  • Період спокою: із жовтня по лютий.
  • Обрізування: коли ягоди пасльону дозріють, а листя почне жовтіти.
  • Пересадка: рослину пересаджують щовесни після обрізування.
  • Субстрат: листова земля, торф і дернова земля в рівних частинах.
  • Розмноження: насінням і стебловими живцями.
  • Шкідники: білокрилки, попелиці, павутинний кліщ.
  • Хвороби: від занадто високої температури й вологості повітря листя може передчасно опадати.

  Догляд за пасльоном у домашніх умовах

  Освітлення

  Протягом усього року кімнатний паслін потребує яскравого розсіяного освітлення. Найкраще для цього придатні вікна на східній або західній стороні. Вікна, що виходять на південь, підходять менше, оскільки буде потрібно притіняти рослину в найспекотніші години, а північна сторона не придатна, оскільки цвітіння може бути слабким, а розвиток – повільним і неповноцінним.

  Температура

  Влітку і навесні температура повинна бути між 18 і 26 °C, а взимку утримання при температурі вище 18 °C може призвести до опадання плодів і листя, тому взимку температуру підтримують на рівні 12-14 °C. Паслін в домашніх умовах у літні теплі місяці можна виносити на вулицю або балкон (не під прямі промені і не під опадами), а взимку потрібно просто забезпечити приплив свіжого повітря, але не можна тримати рослину на протягах.

  Полив пасльону

  Кімнатний паслін поливають рясно протягом усього періоду вегетації (квітень-вересень) відразу після того, як підсохне ґрунт на поверхні. В інший час поливають рослину значно менше (період спокою), просто не доводячи земляну грудку до пересихання.

  Обприскування пасльону

  Пасльону необхідна висока вологість повітря протягом усього року, тому потрібно регулярно обприскувати рослину, а також поставити горщик із пасльоном на піддон із мокрим керамзитом або галькою, але так, щоб дно горщика не торкалося води. Якщо повітря буде сухим, то рослина може пізніше і слабше плодоносити.

  Підживлення пасльону

  Рослину паслін потрібно підживлювати 2-3 рази на місяць у період із кінця весни до початку осені. Підходять добрива для томатів або спеціальні добрива для декоративно-квітучих кімнатних рослин, бажано рідкі. Концентрація – відповідно до інструкції на упаковці.

  Обрізування пасльону

  Паслін щовесни необхідно вкорочувати на третину довжини пагонів. Роблять це зазвичай після дозрівання ягід і коли листя починає жовтіти. А щоб рослина краще кущилася, восени бажано прищипнути пагони без бутонів і квіток.

  Пересадка пасльону

  Після того, як рослину обріжуть, її треба пересадити в свіжий поживний ґрунт. На дно горщика потрібно насипати 3-сантиметровий шар керамзиту або битої цегли, щоб виключити застій зайвої води в горщику. Для пересадки готують суміш із рівних частин торфу, дернової і листової землі. Також підходить суміш з однієї частини піску і по дві частини перегною, дернової і торф'яної землі. Після пересадки рослину поливають, а підживлюють тільки через 2 тижні.

  Розмноження пасльону живцями

  Паслін можна розмножувати стебловими живцями. Для цього після весняного обрізування можна не викидати зрізані гілки, а вибрати найміцніші і спробувати укоренити їх у суміші піску і торфу чи й просто в піску або вермикуліті. Після того, як живці пустять коріння, їх пересаджують в окремі горщики із сумішшю перегнійної і дернової землі з піском (2:1:1). Не забуваємо про дренажний прошарок на дні горщика. Після пересадки рослину потрібно прищипнути для поліпшення гілкування, а протягом літа можна кілька разів трохи обрізати паслін із тією ж метою.

  Паслін із насіння

  Паслін можна розмножувати і насінням. Для цього беруть листову землю, просіюють її, насипають у контейнер, а насіння розкладають на поверхні землі. Зверху насіння пасльону присипають тонким шаром піску, злегка зволожують, контейнер ставлять у тепле місце (близько 22 °C) і накривають плівкою або склом. Протягом кількох тижнів мають з'явитися сходи, які в міру зростання потрібно буде 2 рази пікірувати. Після цього рослини висаджують у ґрунт, описаний у попередньому абзаці, і ведуть аналогічний догляд.

  Отруйність пасльону

  Ягоди пасльону можуть привести до отруєння при проковтуванні, тому потрібно з розумом підходити до вирощування рослини в будинку, де є діти та/або тварини.

  Хвороби і шкідники пасльону

  Паслін не плодоносить. Пасльону може знадобитися додаткове штучне запилення. Для цього можна переносити пилок із квітки на квітку за допомогою м'якого пензлика.

  У пасльону опадає листя і плоди. Основною причиною такої поведінки рослини є підвищена температура і вологість повітря в приміщенні.

  Шкідники пасльону. Паслін може вразити білокрилка, попелиця або павутинний кліщ. Ризик ураження зростає, якщо рослина утримується в кімнаті із занадто сухим повітрям.

  Види пасльону

  Паслін Вендланда / Solanum wendlandii

  Вид у природних умовах росте в гірських районах Центральної Америки на висоті 2-3 км. Представники виду – розгалужені вічнозелені чагарники, що виростають у висоту до 4 м. Гілки в'ються, вкриті невеликими колючками. Листя на пагоні росте різне: у верхній половині воно має форму довгасто-еліптичну, в довжину до 10 см; листя в нижній частині темно-зеленого кольору, тричасткове, завдовжки до 25 см і завширшки до 10. Період цвітіння – літо. Суцвіття – волоть: верхівкова, щитоподібна. Квітки ростуть густо, пурпурового відтінку, в діаметрі досягають 5-6 см. Плід яскраво-пурпурового кольору.

  Паслін гігантський / Solanum giganteum

  Ці рослини – вічнозелені розгалужені чагарники, що у висоту виростають до 6 м. Гілки у виду товсті, вкриті білими волосинками і короткими колючками. Листя темно-зеленого кольору (зверху), подовжено-овальної форми (до 25 см у довжину), знизу опушене білими волосинками. Період цвітіння припадає на середину-кінець літа. Цвіте невеликими звисаючими квітками темно-бузкового відтінку, зібраними у верхівкових щитоподібних суцвіттях. У кімнатних умовах вирощують не часто, вид більше придатний для вирощування в оранжереях.

  Паслін жасминоподібний / Solanum jasminoides

  Родом цей вид із Бразилії. Представники роду – вічнозелені чагарники з кучерявими, довгими (до 4 м завдовжки), неопушеними, тонкими пагонами. Листя, що росте на верхній частині пагона, має витягнуто-яйцеподібну форму, з цілісним краєм, просте, неопушене; листя на нижній частини пагона зазвичай трійчасте, в довжину до 7 см, а в ширину до 3, блискуче. Цвіте звичайно з початку весни і до середини осені, досить рясно. Квітки світло-блакитного кольору, досягають у діаметрі 2 см, зібрані у верхівкових суцвіттях-мітелках. Плоди – яскраво-червоні ягоди до 1,5 см у діаметрі.

  Паслін Зеафорта / Solanum seaforthianum

  Вид дуже декоративний, представлений вічнозеленими чагарниками з кучерявими пагонами, у висоту виростає до 5-6 м. Листя у виду яйцеподібно-ланцетної форми, але частіше просто ланцетової, злегка хвилясте, непарноперисте, край у листка цілісний. Суцвіття волотисте, пазушне. Період цвітіння – з початку весни і до середини-кінця осені. Квітки світло-бузкового відтінку, звисаючі. Оранжево-червоний плід яйцеподібної форми.

  Паслін кучерявий / Solanum crispum

  Цей вид – швидкоростуча декоративно-квітуча рослина, пагони в'ються. Квітки зібрані у верхівкових щитоподібних суцвіттях, пурпурно-синього відтінку.

  Паслін несправжньоперечний / Solanum pseudocapsicum

  Представник роду – півметровий нелистопадний напівчагарник. Пагони гілкуються. Листя подовжено-ланцетної форми, темно-зеленого кольору. Період цвітіння при гарному догляді триває цілий рік, як і плодоносіння. Квітки білого кольору, ростуть по одній, невеликих розмірів. Плоди схожі на ягоду вишні, залежно від ступеня дозрівання можуть бути від зеленого до яскраво-червоного кольору, гіркі, їсти плоди не можна.

  Паслін перцеподібний (перцевий) / Solanum capsicastrum

  Також можна зустріти під народною назвою «Єрусалимська вишня». Невисокий нелистопадний напівчагарник (досягає трохи більше півметра у висоту). Листя з хвилястим краєм, різного розміру, зеленувато-сизого відтінку, має подовжено-ланцетну форму. Період цвітіння: червень-серпень. Квітки білого кольору, невеликі, ростуть по одній. Плоди – отруйні ягоди до 2 см у діаметрі, червоного кольору.

  Фото популярних видів

  Паслін жасминоподібний і гігантський, Паслін Зеафорта і Вендланда, Паслін кучерявий і несправжньоперечний, Паслін перцеподібний або перцевий.

  9.1. Родина Пасльонові

  вивчити походження, ботанічні, біологічні особливості та сортимент помідора, перцю однорічного, баклажана, фізалісу; навчитись визначати види, підвиди, різновидності та сорти за їхніми морфологічними ознаками.

  Матеріальне забезпечення:

  свіжі зразки, макети та консервовані плоди, стенди, таблиці, фотографії, слайди.

  9.1.1. Помідор

  Завдання 1.

  Вивчити походження, історію окультурення та внутрішньовидову класифікацію помідора.

  Походження виду.

  Більшість дослідників вважають, що батьківщиною помідора є Галапогоські острови й вузька смуга вздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки, що охоплює Чілі, Перу й Еквадор. Там рослини формувалися в умовах теплого клімату, з підвищеною вологістю ґрунту та зниженою відносною вологістю повітря. Дикі і напівкультурні форми цієї рослини і до цього часу ростуть в Перу.

  Історія окультурення і розповсюдження.

  У Південній Америці помідор ріс у вигляді трав’янистих рослин в чагарниках і навіть у вигляді невисокого дерева до 5 м висоти. Зі своєї батьківщини рослина потрапила в Мексику, де, можливо, і була вперше окультурена.

  Історія окультурення помідора, як не дивно надзвичайно складна. Європейці вперше побачили помідор у Мексиці, але вже як культурну рослину, де її називали “томаті”, “томатль”. Але в той же час до середини XIX ст. в Америці ця рослина вважалася отруйною. Причому настільки отруйною, що в 1776 р. під час боротьби Америки за незалежність, кухар Джорджа Вашингтона спробував отруїти його м’ясом, звареним з помідорами. Підкуплений повар в успіху не сумнівався, коли в спеціально зроблений соус для цього він підклав кілька м’ясистих плодів «однієї страхітної рослини». Вашингтон Д. залишився задоволений стравою, а «геній» кулінарії покінчив життя самогубством, впевнений у своїй чорній справі.

  Перші згадування європейських ботаніків про помідор відносяться до 1553-1554 рр., коли ботанік Додонеус у книзі «Історія трьох перших початків у коментарях і малюнках» зробив повне зображення рослин помідора під назвою “pomo amoris” – “яблуко кохання”. Пізніше Маттіолі під назвою “pomo d’oro” – “золоте яблуко” описав плоди помідора.

  В Європу помідор був завезений у XVI ст. іспанськими і португальськими мореплавцями, де також протягом кількох століть після його появи, він залишався неїстівною рослиною. Потрапивши на європейський континент, помідор довго був невідомим. Тривалий час його вирощували для декоративних цілей, заради золотаво-помаранчевих і яскраво-червоних плодів, які вважалися неїстівними, отруйними. Рослина прикрашала клумби, квітники, її вирощували в горщиках серед інших кімнатних рослин.

  На початку XVI ст. помідор був завезений в Іспанію, але там не знали, що з ним робити і як його їсти. Далі його шлях пролягав через Мароко до Італії, де і отримав назву “pomodei Mori” – “Мавританське яблуко”. З Італії помідор проник у Францію, де в цей час була мода пристосувати все для кохання і тому називали його “pomme d’amour”, вважаючи що ці плоди підвищують потенцію. Тривалий час цю рослину вважали за лікарську і декоративну. Навіть ще в 1760 р. славетна французька насіннєва фірма Вільморен згадує про помідор як декоративну рослину, а в 1775 р. в Данії писали, що плоди «крайне вредны и сводят с ума всякого, кто их поедает».

  Існує версія, що ще в 1780 р. російський посол привіз імператриці Катерині II з Парижа серед заморських рослин також і помідор. Вона продегустувала завезений в Європу «фрукт», але він її не сподобався, на що сказала – «плоды чудные и мудреные, вкусом не подходящие». На Русі називали їх «скаженими ягодами». Однак плоди помідора на той час стали вживати як ліки. З них навіть робили пігулки, вважаючи, що вони виліковують від багатьох хвороб.

  Лише наприкінці XVIII – початку XIX століть помідор зараховують до овочевих рослин, а з 1793 року його плоди продають на ринках Парижа. В Німеччині ще в 1870 р. помідор був маловідомою культурою, і тільки у 1906 році біля Гамбургу він з’явився на городах.

  Надалі разом з європейськими переселенцями помідор потрапляє у Новий Орлеан (Америка) і декоративна рослина повертається на батьківщину вже як овочева культура. Причому спочатку помідор був настільки зміненим, що місцеві мешканці його не впізнали і ставилися до нього вороже, як до всього європейського. Інтенсивне вирощування помідора почалося після першої світової війни.

  В Україні, як на диво, тріумф цієї культури розпочався значно раніше. Через арабський світ він потрапив до турків та болгарів, а через них вже як городня рослина – в Україну. Західноєвропейські ботаніки та географи (Паллас, 1781; Габліц, 1785; Гефгі, 1800), описуючи Крим та Південь України, повідомляють про помідор, який висаджують під відкритим небом та споживають плоди свіжими й у різних стравах (особливо у борщах). У першій половині XIXст. помідор вирощували на околицях Одеси, Херсону, Миколаєва, Києва. Цікаво те, що з 1893 р. свіжі помідори доставляли з Одеси в Петербург морським шляхом навколо Європи.

  Внутрішньовидова класифікація.

  Класифікація помідора ще й на сьогоднішній день до кінця не визначена. Зареєстровано 10 видів роду Lycopersicоn (Tourn.) Mill. (від грецького lupus – вовк, persica – персик, тобто “вовчий персик” через смердячий запах рослин диких видів).

  1. Помідор перуанський – L. рeruvianum Mill.
  2. Помідор опушений – L. hirsutum Humb. Et Bonp.
  3. Помідор звичайний – L. esculentum Mill.

  Виділені види у звичайних умовах не схрещуються між собою і різко відрізняються за морфологічними ознаками та фазами росту і розвитку рослин. Помідор перуанський має плоди округлої або плескато-округлої форми, діаметр 1-2 см, світло-зелені з блідно-бузковими смугами, вкриті дрібними волосками. Помідор опушений утворює плоди округлі, зеленувато-білі, розмір 1,5-2,5 см, густо вкриті довгими волосками. Плоди звичайного помідора різноманітної форми, різного забарвлення, діаметр яких від 1 до 25 см.

  1. Підвид дикий (смородино подібний і китицеподібний).
  2. Підвид напівкультурний (вишнеподібний, грушоподібний, сливоподібний, видовжений, Гумбольдта і багатогніздний).
  3. Підвид культурний (звичайний (нештамбовий), великолистковий і штамбовий).

  Завдання 2.

  Вивчити ботанічну характеристику помідора.

  Коренева система стрижнева, міститься в орному шарі ґрунту, окремі корінці проникають вглиб в боки до 2 м. Після видалення бічних пагонів (пасинків) значно зменшується й потужність кореневої системи. За розсадного вирощування коренева система мичкувата і основна маса коренів проникає на 40-50 см і поширюється в радіусі до 60 см. В умовах достатнього зволоження в рослин утворюється велика кількість додаткових корінців. Тому помідор легко розмножувати вегетативним способом. За безрозсадної культури зберігається стрижневий корінь, а за розсадної – коренева система стає мичкуватою.

  Стебло – трав’янисте, округле, а до кінця вегетації стає напівздерев’янілим і ребристим. Поверхня його вкрита короткими залозистими волосками, які виділяють смолисту липку речовину із специфічним запахом. Стебло має здатність галузитись.

  1. Індетермінантний, або звичайний – високорослий, розгалужений. Висота стебла у відкритому ґрунті досягає 2, а в теплиці – 4 м і більше. Китиці формуються через 2-3 листка, міжвузля 15-20 см.
  2. Детермінантний – низькорослий, стебло закінчується суцвіттям. Висота стебла 80-200 см. Китиці формуються через 2 листка, міжвузля 7-15 см.
  3. Штамбовий – компактний, зі стійким стеблом. Висота рослини 40-100 см. Китиці формуються через 1-2 листка, міжвузля короткі до 5-10 см.

  Індетермінантні сорти використовують для вирощування у закритому ґрунті, з підв’язуванням – у відкритому грунті (рис. 9.1.1).

  Рис.9.1.1. Індетермінантий тип рослини

  Детермінантні сорти – більш скоростиглі, дружнодостигаючі, що обумовило їх значне розповсюдження (рис. 9.1.2). Штамбові сорти менш розповсюджені через нижчу врожайності плодів.

  Рис. 9.1.2. Детермінантий тип рослини

  У закритому ґрунті вирощують також гібриди супердетермінантні і напівдетермінантні. Супердетермінантні рослини закінчують ріст відразу після утворення першого суцвіття. Водночас, замість одного суцвіття утворюється одночасно 2-3. Тому, пагін формують за рахунок пасинка, який формується під цими суцвіттями. Рослини напівдетермінантного типу закінчують ріст на 5-7-му суцвітті. Всі суцвіття формуються через 2 листки.

  Листки черешкові, звичайні, розсічені, гофровані або гладенькі (рис. 9.1.3.).

  1. Звичайний розсічений (між великими частками розміщуються часточки).
  2. Проміжний – із широкими частками, типовими для штамбових форм.
  3. Картопляний – із загостреними стрілоподібними частками (подібними до картоплі).

  Забарвлення листків помідора від світло- до темно-зеленого. За недостатнього фосфорного живлення та тривалих похолоданнях набувають ледь помітного антоціанового забарвлення вподовж жилок.

  Рис. 9.1.3. Листок помідора

  Квітка – самозапильна, жовтого або зелено-жовтого забарвлення (рис. 9.1.4.). Чашечка п’ятироздільна, з лінійними або ланцетними частками; віночок довший за чашечку, жовтий, трубочка його коротенька, відгин близько 1 см у діаметрі, з ланцетними гоструватими лопатями; тичинок 5 – 7, нитки тичинок коротенькі, пиляки зібрани конусом; розкриваються пиляки повздовжними щілинами, на верхівці пиляки видовжені у шилоподібне закінчення.

  Рис. 9.1.4. Квітка помідора

  У суцвітті одночасно цвітуть 2-3 квітки. Через 2-3 дні зав’язуються і формуються плоди. Будова квітки забезпечує успішне самозапилення за високої температури повітря і низької вологості повітря. Пилок переноситься також комахами та вітром, внаслідок чого спостерігається часткове перезапилення. Тому, в насінництві необхідно дотримуватися просторової ізоляції на відкритій місцевості до 100 м, на закритій – 50 м. найкраще процес запилення квіток відбувається в ранкові години (з 6 до 10).

  Суцвіття – китиця (завиток), утворюється на основному і бічних пагонах. Залежно від будови розрізняють прості, подвійні (проміжні) і складні суцвіття. Найскоростигліші сорти мають прості суцвіття. Першими розкриваються квітки, розташовані ближче до стебла, а потім – наступні. У скоростиглих сортів китиця формується після 4-6 справжнього листка, у середньостиглих – після 7-9-го, і у пізньостиглих – після утворення 10-12 листка.

  Плід – ягода, велика, м’ясиста, багатогнізда, звичайно гола, здебільшого сплюснено-куляста, рідше видовжена, сливоподібна, червонувата або оранжева, рідше світло-жовтувата. Маса плодів коливається від 5 до 800 г.

  Насінина – плоско-сплюснена, ниркоподібна, 2-4 мм у діаметрі, жовтувато сірувата, коротко-густо опушена. Маса 1000 насінин 2,8-3,3 г. Насіння зберігає схожість 4-6 років.

  Завдання 3.

  Вивчити біологічні особливості та вимоги до умов вирощування помідора.

  Помідори в умовах середніх широт однорічні, а в тропічних районах – багаторічні рослини. Біологічною особливістю помідора є те, що він розмножується як насінням, так і вегетативним способом – частками стебел та пагонами (рис. 9.1.5.). Вони добре вкорінюються у вологому ґрунті. В них розвивається, як і в розсадної культури, мичкувата коренева система.

  Рис. 9.1.5. Пасинки помідора