Скільки дітей було у Мулявіна

Ліна Костенко

Ліна Костенко — це видатна і знана кожному українцю поетеса і письменниця, яка здобула всесвітнє визнання завдяки своїй глибокій поезії та літературній діяльності. Це одна з найважливіших фігур сучасної української літератури, бо Костенко справді значно вплинула на розвиток України, як культурний, так і громадський.

Поезія української поетеси відзначається надзвичайною глибиною та гармонією.

У цій статті ми розглянемо вагомий внесок Ліни Костенко у літературу та трошки розкажемо про життя цієї видатної поетеси зараз, звертаючи увагу на ключові події та творчі досягнення.

Життя Ліни Костенко: біографія

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в невеликому містечку Ржищеві, розташованому за 80 кілометрів від Києва. Майбутня поетеса прожила в цьому містечку лише шість років, та воно назавжди залишилося в її пам'яті. Коли Ліні було 6 років, родина переїхала до Києва.

Ліна Костенко народилася в сім'ї вчителів. Батько — Василь Григорович — працював вчителем, як і її мати, Зінаїда Юхимівна.

Ліна згадувала, що тато її був “педагогом від Бога”, бо міг без жодної проблеми викладати будь-який предмет у школі на найвищому рівні. До того ж він був справжнім поліглотом, бо знав 12 мов.

Батьки майбутньої поетеси з ранніх років прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні зразки для наслідування.

У Києві Ліна навчалася у школі на Куренівці, та, на жаль, дитинство її було далеке від легкості та розкоші. Друга світова війна стала жорстким випробуванням для її сім'ї. Батька Ліни заарештувала радянська влада і забрала від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого хорошого, розумного, інтелігентного батька так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері. Ця трагедія залишила глибокий слід в душі майбутньої поетеси і стала однією з головних тем у її поезії.

Інтерес до літератури та поезії у Ліни виявився ще в її ранні роки, і цей інтерес став основою для подальшого розвитку творчого потенціалу. Ще під час навчання у школі вона відвідувала літературну студію. Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не лише аристократичною вродою, а й напрочуд свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ та вмінням відтворити побачене несподіваними словами.

Освіта

У 1951 році, одразу після закінчення школи, молода Ліна Костенко без жодних проблем вступила до Київського педагогічного інституту. Навчання не приносило задоволення юній Ліні. Душна атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною, тож дівчина вдалася до доволі рішучого кроку: Ліна пройшла дуже вимогливий творчий конкурс і стала студенткою першого курсу Московського літературного інституту. На той час це був єдиний у світі вищий навчальний заклад, де майбутні поети і письменники могли здобути освіту.

Ліна Костенко, 1948 рік

Життя з іншими майбутніми письменниками і митцями надихали Ліну. Вона гідно представляла українську поезію, хоча в той час мало хто наважувався писати, а ще більше — декларувати вірші українською мовою.

Коли на літературних вечорах, семінарах чи просто дружніх вечірках у студентському гуртожитку Ліна починала читати свої твори, всі замовкали, бо вмить потрапляли в полон її поетичного слова.

В той момент усі розуміли, що перед ними — майбутня знаменитість. Закінчивши з відзнакою інститут і повернувшись до Києва, молода поетеса видала дві поетичні збірки — “Проміння землі” (1957) і “Вітрила” (1958).

“Шістдесятниця”

1960-і роки стали піковим періодом творчості Ліни Костенко, і водночас періодом її активної громадської діяльності. Вона стала однією з провідних фігур в культурному русі “шістдесятників” в Україні.

Цей рух об'єднував інтелектуалів, які виступали за свободу слова, права людини та культурну незалежність від радянської ідеології.

Ліна Костенко не тільки публікувала свої поезії, в яких відкрито висловлювала свою позицію, але і активно долучалася до публічних заходів та преси, де відкрито критикувала політику тогочасної влади. Її поезія стала символом боротьби за права людини та культурну незалежність України.

1961 року вийшла третя книжка Ліни Костенко — “Мандрівки серця”. Вона викликала схвальні відгуки, зокрема й Василя Симоненка, який у цей час працював журналістом у Черкасах. Ідея українського відродження набувала дедалі більшого поширення. Це дуже турбувало партійне керівництво, яке тільки й чекало команди з Москви, щоб приструнити покоління письменників-шістдесятників.

З 1963 року почався процес притискання, заборони всього, що дихало свободою та національним піднесенням. Ліна Костенко не звертала на це багато уваги і тому готувала до друку свою четверту збірку поезій, яка мала називатися “Зоряний інтеграл”. Спочатку вихід цієї збірки затримали, а потім — зовсім заборонили друкувати. Почався довгий 16-річний період “мовчання” Ліни Костенко. Її не друкували. Поетеса робила все можливе, щоб прорватися до читача.

На початку 70-х років поетеса намагалася видати збірку під назвою “Княжа гора”. 1972 року вже готовий друкований набір книжки був “розсипаний”. Ліна тоді отримала пропозицію змінити деякі рядки, щоб збірка побачила світ. Цього не сталося, бо поетеса не пішла на жодні компроміси з владою та з видавцями, які догоджали їм.

“Я трохи звір. Я не люблю неволі. Я вирвуся, хоч лапу відгризу.”— одна з цитат Ліни Костенко.

Лише 1977 р. збірка “Над берегами вічної ріки” успішно пробила штучно збудовану товсту інквізиторську стіну. Через два роки Ліна Костенко опублікувала роман у віршах “Маруся Чурай”, що став визначною подією українського письменства.

Нове століття

З 2000 року поетеса практично перестала писати вірші. Тоді вона заявила про те, що бере перерву у творчості. У 2010 році вийшов єдиний роман Ліни Костенко у прозі, який має назву “Записки українського самашедшого”. У січні 2011 р. письменниця вирушила в тур-презентацію свого першого роману, який відбувся в Києві, Рівному і Харкові, але 9 лютого у Львові Ліна Костенко перервала свою поїздку. Частково причиною тому була різка критика твору.

2011 року з'явилися дві книжки: “Мадонна перехресть” і поетична збірка “Річка Геракліта”, до якої ввійшли раніше написані вірші та 50 нових віршів. Через рік у видавництві ”А-ба-ба-ба-га-ла-ма-га” з'явилася збірка поезій “Триста поезій. Вибрані вірші”. Відтоді поетеса не видавала нових творів, хоча зізнавалася, що майже написала роман-продовження “Записок” від імені жінки.

Нагороди

Ліна Костенко завжди служила живим прикладом відданості мистецтву і ідеям. Протягом свого життя поетеса отримала безліч високих нагород та визнань за свою творчість. Ось кілька з них:

• Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність» (1987).
• Лауреатка Премії Антоновичів за збірку «Сад нетанучих скульптур» (1989).
• Почесна відзнака Президента України (1992).
• Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000).
• Звання Героя України (відмовилася).
• «Золотий письменник України» (2012).
• Відзнака ім. блаженного священномученика Омеляна Ковча (2013).
• Орден Почесного Легіону (2022). Поетеса присвятила його українським військовим.

Це лише кілька з численних нагород і визнань, які отримала Ліна Костенко протягом свого життя. Її поезія і літературна спадщина продовжують вражати і надихати покоління за поколінням.

Ліна Костенко — цікаві факти

Життя видатної української поетеси є справжнім лабіринтом цікавих і незвичайних подій, які створюють портрет надзвичайно цікавої та надихаючої жінки. В її біографії сховано безліч незвичайних фактів і відкриттів, які розкажуть нам більше про цю видатну особистість. Насолоджуйтесь десятьма найцікавішими з них.

1. Школу на Трухановому острові в Києві, в якій навчалася Ліна, спалили 1943 року разом з усім селищем, де мешкала родина. Спогадам про той період поетеса присвятила вірш “Я виросла у Київській Венеції”.
2. Один твір письменниці екранізували. Це — кіносценарій “Перевірте свої годинники” 1963 року. У ньому йшлося про поетів з України, які загинули через Другу світову війну. Фільм зняли 1964 року, але його так і не побачили глядачі. Сценарій Ліни Костенко так сильно переробили, що вона відмовилася бути його автором.
3. У 1967 році Ліну Костенко номінували на Нобелівську премію з літератури.
4. Через завзятість і неабияку сміливість Ліну Костенко називають “залізною жінкою”. Вона завжди говорила і писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялися репресій і мовчали, вона відкрито критикувала владу. Таку незламність поетеса успадкувала від бабусі.
5. Поет Дмитро Павличко, говорячи про Ліну Костенко зізнався, що досі не може викинути коробку сірників, яку він багато років тому купив для того, щоб під час зустрічі прикурити поетесі сигарету.
6. Ліна Костенко — це перша українська поетеса, яка відмовилася від звання Героя України. Вона тоді сказала: “Політичної біжутерії не ношу!”. Тодішній президент Віктор Ющенко навіть приходив до Ліни Василівни додому, але навіть це не допомогло.
7. Письменниця дуже любить подорожувати. Свого часу вона разом із чоловіком Василем Цвіркуновим об'їздила всю Україну на їхньому старенькому “Запорожці”.
8. Поетеса з 1991 року відвідує Чорнобильську зону. Наприклад, у 2005 році поетеса взяла участь в експедиції, де разом з істориками та культурологами займалася збереженням спадщини Полісся. Тема Чорнобильської катастрофи посіла важливе місце і в творчості Костенко. Наприклад, у 2011 році вийшла книжка “Зоря на ім'я Полин: пам'ятаючи Чорнобиль”, до якої увійшли вірші поетеси та її кіносценарій "Чорнобиль: Тризна" в італійському перекладі.
9. Ліна Костенко — почесна професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”, а також почесна докторка Львівського та Чернівецького національного університетів.
10. Ім'я Ліни Костенко вшановують не тільки в Україні, і навіть не тільки на нашій планеті — 2015 року мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.

Життя і творчість цієї видатної поетеси — це невичерпне джерело натхнення для багатьох поколінь. Вона залишається живим символом сили слова та гідності, яка і надалі надихатиме та навчатиме нас.

Творчість Ліни Костенко

Ліна Костенко відома своєю обширною творчістю, в якій представлені вірші, поезії, есе, романи та поеми. Ось деякі з найвідоміших творів Ліни Костенко:

• “Маруся Чурай” — роман у віршах (1979);
• “Берестечко” — роман у віршах (1999);
• “Записки українського самашедшого” — єдиний роман Ліни Костенко 21 століття (2010).

• “Дума про братів Неазовських” (1984);
• “Скіфська одіссея” (1986);
• “Сніг у Флоренції” (1987).

• “Крила” — найвідоміша поезія Ліни Костенко;
• “Вже почалось, мабуть, майбутнє…”;
• “Віяло мадам Полетики”;
• “Життя іде, і все без коректур…”;
• “На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…”;
• “Моя любове! Я перед тобою…”;
• “Мій перший вірш написаний в окопі…”;
• “Очима ти сказав мені: люблю…”;
• “Пастораль ХХ сторіччя”;
• “Пелюстки старовинного романсу”;
• “Пісенька з варіаціями”;
• “Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…”;
• “Розкажу тобі думку таємну…”;
• “Світлий сонет”;
• “Старенька жінко, Магдо чи Луїзо. ”;
• “Тут обелісків ціла рота…”;
• “Українське Альфреско”;
• “Умирають майстри…”;
• “Хай буде легко. Дотиком пера…”;
• “Чекаю дня, коли тобі скажу…”.

Переклади

Ліна Костенко також відома своєю роботою у галузі перекладів. Вона перекладала на українську мову твори відомих авторів і літературні шедеври з інших мов, адаптуючи європейську класику для українського читача. Ось кілька прикладів перекладених Ліною Костенко книг:

• “Ромео і Джульєтта” Вільяма Шекспіра. Поетеса створила власний український переклад цієї класичної трагедії.
• “Мертві душі” Миколи Гоголя. Костенко також бралася за переклад одного з найвідоміших творів Гоголя.
• Поезії французьких класиків. Ліна Костенко впроваджувала українських читачів у творчість великих французьких поетів та драматургів.

Переклади Ліни Костенко сприяли впровадженню іноземної літератури в українську культуру та розширили горизонти українських читачів, даруючи їм можливість насолоджуватися світовою класикою.

Найкращі вірші Ліни Костенко

Ліна Костенко, безперечно, є геніальною поетесою, яка принесла світу безліч віршів на різноманітні теми. Вона відома своєю тонкою поетичною мовою та глибокими емоційними текстами. Серед Ліни Костенко віршів є численні твори на такі теми, як Україна, війна та кохання, про найкращі з яких ми розповімо далі.

Про Україну

Ліна Костенко написала багато віршів про Україну через свою глибоку патріотичну прив'язаність до Батьківщини та силування українського національного ідентичного духу. Ліни Костенко твори віддзеркалюють історію, культуру та незалежність України, вдихаючи в них живу душу та поетичний вираз. Обов’язково ознайомтеся з наступними віршами поетеси:

1. “Усе моє, все зветься Україна” — у цьому вірші Костенко виражає свою глибоку прив'язаність до батьківщини та української культури.
2. “Спинюся я і довго буду слухать…” — у цьому вірші авторка обіймає Україну словами, висловлюючи свою безмежну любов до рідної землі у теплий серпневий вечір.
3. “Українське альфреско” — цей вірш розповідає про тихе спокійне життя в українському селі, ніби описуючи її згадки з дорогоцінного дитинства.
4. “Я прощаюся з рідним краєм” — поема про невимовний біль розлуки з Батьківщиною.
5. “Я хочу на озеро Світязь” — вірш про красу української природи, про місця, які відвідала поетеса під час своїх подорожей Україною.

Про війну

Війна з росією змінила життя кожного із нас. Це безкінечне кровопролиття змінило також тематику віршів Ліни Костенко, оскільки вона була свідком та учасником жахливих подій, які стали важливою частиною історії її Батьківщини.

Поезія Ліни Костенко про війну віддзеркалює страждання та біль, а також висловлює солідарність з українським народом у боротьбі за свободу та незалежність. Ось деякі з віршів, які варто прочитати:

• “І жах, і кров, і смерть, і відчай” — це пророчий вірш 2015 року про сірого чоловіка, який “накоїв чорної біди”.
• “Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ” — про те, як сильно може змінитись життя звичайних людей через те, що комусь “хотілось хліба і видовищ”..
• “Війна малює кров’ю акварелі” — вірш було написано у квітні 2022 року, коли почали з’являтись перші фото і відео зі спустошених розтрощених містечок Київської області після окупації російськими військами.
• “У нас вже підриваються на мінах” — про те, як українські воїни віддають своє найцінніше — життя — задля свободи рідної землі.
• “Ця ніч була загрозлива і темна” — це вияв безстрашності перед обстрілами. Ліна Костенко у одному зі своїх інтерв’ю зізналася, що ні разу не ховалася у бомбосховищі. “Воно гуде — я думаю, ну добре, уб’є то уб’є.”, — казала поетеса, ніби протестуючи проти цієї нікчемної війни.

Про кохання

Звісно поетеса подарувала нам багато віршів про кохання, оскільки ця тема є однією з найважливіших і універсальних у поезії. Кохання завжди викликає глибокі почуття та емоції у Ліни Костенко, і відображення цих емоцій у поезії допомагає зрозуміти та виразити їх. Українська поетеса вміє майстерно висловлювати різні аспекти кохання, від радості та щастя до болю та розчарування, роблячи її твори дуже близькими до читачів. Ось 5 найкращих з них на нашу думку:

• “Очима ти сказав мені: люблю” — про те, що життя не стоїть на місці і всі ми змінюємося.
• “Недумано, негадано” — це опис того світлого почуття закоханості, коли про це хочеться кричати на весь світ.
• “Світлий сонет” — про перше нерозділене кохання у 17 років.
• “Спини мене, отямся і отям” — про найміцніше кохання, яке буває лише раз на все життя.
• “І не минає, не минає!” — вірш про кохання, яке ніколи не мине.

Особисте життя Ліни Костенко

Про особисте життя української поетеси відомо не дуже багато подробиць. Її першим коханням був польський студент по імені Єжи-Ян Пахльовський, з яким вона познайомилася в Московському літературному інституті. Ліна часто згадує, як коханий співав їй пісню його матері “Сo komu do tego, że my tak kochamy” (“Кому яке діло до того, що ми так кохаємо”).

Єжи-Ян Пахльовський, перший чоловік Ліни Костенко

Закохані мріяли одружитися, але їм заважав Указ Президії Верховної Ради СРСР — він забороняв шлюби між громадянами СРСР та іноземцями. Проте в 1954 році Указ було змінено, тому молодята одружилися. Вже у шлюбі у них народилася донька, але через кілька років Єжи і Ліна вирішили розлучитися. Поетеса написала вірш-прощання “Спогад” (“Поїзд із Варшави”), де рефреном звучали слова матері Єжи-Яна:

“Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце, Сто доріг між нами, а печаль одна.Іншого цілую, а бринить сльозами: "Co komu do tego, że my tak kochamy”.

У 28 років під час роботи над кіносценарієм “Перевірте ваші годинники” Ліна Костенко познайомилася з Аркадієм Добровольським, який був на 20 років старшим за неї. До цього він був тричі засуджений за “контрреволюційну, націоналістичну та терористичну діяльність”, а також 25 років прожив у сталінських таборах на Колимі. І хоча у Добровольського була дружина і син, а навколо цих відносин плелися плітки, це не завадило їм кохати один одного.

У 1963 році, коли Ліні Костенко було 33 роки, вона познайомилася з Василем Цвіркуновим, директором кіностудії імені Довженка, і закохалася. Цвіркунов також мав родину, а Костенко — доньку і стосунки з Аркадієм Добровольським.

Василь Цвіркунов та Ліна Костенко

Попри осуд суспільства, Костенко і Цвіркунов одружилися. Поетеса тоді написала такі рядки:

“Думка моя переплакана двічі може дивитися людям у вічі. Грішниця я. Полюбила чужого. Долі моєї пекуча жого! Буде гроза! Потім буде тиша. Жінка твоя. Але я твоїша”.

У них народився син, а ці стосунки були для поетеси — яскравим спалахом. Вони подорожували разом та долали важкі миті в житті, навіть коли опинялися без роботи. Разом Ліна і Василь прожили 25 років, аж до смерті Василя.

Ліна Костенко зараз

У 2014 році Ліна Костенко виступила на боці тих, хто підтримував “Євромайдан”, а від початку російської війни в Україні 2014 року — брала участь у гуманітарній акції “Другий фронт АТО”, передавала на фронт збірки своїх поезій та виступала перед військовими. У 2018 році вона також підтримала відкритий лист до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

У 2022 році Ліну Костенко нагородили орденом Почесного Легіону Франції. Під час вручення Ордена поетеса відповіла на кілька запитань журналістів. Вона повідомила, що нині постійно пише та анонсувала аж три видання:

“Я свій час не втрачаю. Буде велика книжка прози, книжка віршів і книжка осмислень, що сталося”, — сказала вона.

Поетеса додала, що працювала навіть, коли під Києвом тривали бої. Вона зізнається, що в перший місяць повномасштабної війни не писалося зовсім, вона постійно стежила за новинами. А потім узяла себе в руки і сіла за роботу. Поетеса і громадський діяч, як і раніше, живе в Києві. Через похилий вік, вона веде самітницький спосіб життя, і на публіці з'являється вкрай рідко.

Детальна біографія Лесі Українки

Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області) в інтелігентній, «літературній» родині. Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки Лесі минули на Волині: у Новограді-Волинському (1871 – весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжне, що під Ковелем.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював з І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла. Він допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Дитячі роки Лесі минали на Волині, у краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню із селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку.

Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. Болісно прощалася дівчинка з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі («До мого фортепіано»). Проте музики зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: «Сім струн», «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», «Лісова пісня»…

Хвороба спричинила те, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі й різносторонні знання. Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, у якій зростала дівчинка, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Значний вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю, і вона написала вірш «Надія» — перший відомий нам твір письменниці. Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у 1884 р. у львівському журналі «Зоря», де було надруковано вірші 13-літньої поетеси «Конвалія» і «Сафо». З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка «На крилах пісень».

З кінця 80-х років XIX ст. Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді «Плеяда», часто буває також на потаємних сходках, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі дискусії.

Із «Плеядою» пов’язаний початок роботи Лесі Українки-прозаїка. Вона пише оповідання «Така її доля», «Святий вечір» та ін., які публікуються в журналах «Зоря», «Дзвінок». Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу й енергії. Найбільше уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1892 р. у Львові з’явилась українською мовою «Книга пісень» німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.

Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої «була весна, та тільки за вікном». Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у «добровільне вигнання». Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі «Подорож до моря». А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс «Кримські спогади» та «Кримські відгуки». Пізніше — Італія, Єгипет.

У Криму 1897 р. Леся Українка познайомилась із С. К. Мержинським. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. За сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу «Жизнь», де публікує літературно-критичні статті.

Велике горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901 р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона «почала нову мрію життя, вмерла і воскресла»:

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!» —

так починається одна з поезій, присвячених С. Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…» та в багатьох інших.

Тим часом слава поетеси ширилась Україною. У статті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поряд з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини».

У 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії»; письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902 р.

Революційні події 1905 року вносять новий струмінь у творчість письменниці: «Мріє, незрадь… хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною».

У своїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу: вона написала багато поем, серед яких виділяються «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука». І хоча переважають тут запозичені сюжети, але це не значить, що авторка відривалась від рідного ґрунту. Незважаючи на «чужі» образи, поетеса ставить проблеми, які були злобою дня тогочасного суспільства.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки посідає фольклор. Вона збирала і записувала обряди, пісні, думи увиконанні кобзарів, щоб урятувати від забуття. Із цих зацікавлень у спадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка «Дитячі гри, пісні й казки» (1903 р.), упорядкований збірник «Народні пісні до танцю» (54 тексти). ЗО записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.

В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела «тридцятилітню війну». Поетеса вимушена залишити Україну: холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні, і вона оселяється на півдні. Влітку жила на Кавказі — в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. «Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, — скаржилась у листі до Бориса Грінченка, — бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції». В одну з мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. в морі, серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою вона записала:

Хто не жив посеред бурі,

той ціни не знає силі,

той не знає, як людині

боротьба і праця милі.

Боротьба і праця. Такий був сенс усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення. 1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка — видатна поетеса України і жінка з трагічною долею. Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.