Скільки мов знає людина стільки разів вона людина

Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина

“Мова є сповіддю народу…” Ці слова поета П. А. Вяземського, сказані ним колись про російську мову, однаково стосуються кожної мови. Кожна мова, будучи сповіддю свого народу, тим самим стає необхідною і для інших народів, мова допомагає їм пізнати один одного, зближує. Мова – це душа народу, його культура, його характер, у мові здійснюється зв’язок часів, сучасне перегукується з минулим.

Упродовж багатьох століть наш народ всупереч заборонам та цькуванням, всупереч репресіям

оберігав та викохував рідне слово, і тепер, у незалежній державі, йому доводиться змагатися за мову. За визнання української мови боролися визначні українські діячі, серед яких найбільш відомими є імена Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Потім була епоха Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської. І Олександр Олесь, і Микола Куліш, і Василь Симоненко та Василь Стус не могли жити спокійно в тій країні, де на її мову не звертали уваги, вважали її якимось непотребом.

Нарешті вона зазвучала і почала чарувати своєю мелодійністю, своєю неповторністю.

Як гул століть, як шум віків,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Читаєш ці рядки вірша Максима Рильського і розумієш, наскільки він правий у своїй впевненості. Дійсно, коли промовляєш слова українською мовою, відчуваєш, що минулі віки не пройшли для неї дарма. У мові відчувається перегук багатьох років неволі, пригноблення й одночасно великої любові українського народу до своєї Батьківщини. Я впевнений, що наша мова зачудовує усіх своїми чарівними піснями і дарує насолоду від промовляння навіть найпростіших слів. Особливо це відчутно, коли людина знаходиться далеко від рідної домівки. Там вона чує інші мови, які для неї не менш зрозумілі, але усе ж таки як іноді защемить серце, коли раптом Серед різноманіття чужих голосів ти почуєш знайомі, рідні з дитинства звуки.

Зараз іде тенденція до вивчення багатьох іноземних мов, щоб люди могли спілкуватися у будь-якій країні між собою. На мій погляд, це правильне рішення, адже ніяково себе почувати в іншій країні, не розуміючи ані слова. Вивчаючи англійську чи німецьку, французьку чи іспанську мови, ти знайомишся з культурою цих країн, краще розумієш почування і бажання різних народів. Адже відомо, що мова – це, перш за все, думки її народу. І краще, ніж це сказав Максим Рильський, мабуть, не скажеш:

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Я гадаю, що, знаючи мову, можна простежити не тільки її історію, а й історію усього народу. Саме у мові людина знаходить своє коріння, розуміє, що вона є лише часточкою великого цілого. Тому необхідно плекати і берегти рідну мову, щоб не губилися корені, щоб люди не забували свого минулого і намагалися передати нащадкам у спадок свою велику любов до рідної землі. На думку Дмитра Павличка, слово – це “пісня, сила і відвага”.

Не хотілося б, щоб згодом ми могли тільки на сторінках запилених томів знаходити колись дуже знайомі слова. Це вважалося б знищенням цілої нації, яка загубила свої національні корені.

Я дуже пишаюся тим, що народився на українській землі, що знаю мелодійну рідну мову, що чую чудові українські пісні, які відомі, мабуть, усьому світові. Це – моя мова, мова мого народу. І скільки б не минуло часу, я ніколи не зможу зректися цього. Хоч я і вивчаю інші мови і знаю історію інших народів, для мене на першому місці завжди буде моя рідна мова, українська. Ще ніколи не забуваю про те, що наш народ – не єдиний у світі. Тому мені близькі слова: “Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина”.

Схожі твори:

1. Скільки знаєш ти мов – стільки разів ти людина (II в.) Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. Та чи тільки енергія? Мова несе в собі генетичну пам’ять народу, його історію, культуру, звичаї. Мова відбиває національний характер, менталітет. Тому, мабуть, і побутує так широко вислів, що людина стільки разів людина, скільки мов вона знає. Знання мови.
2. Скільки знаєш ти мов – стільки разів ти людина (I в.) Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, щоб знання мови заважало людині. Чи не так? У нашому суспільстві, на жаль, проблема мови стоїть дуже гостро, незважаючи на те, що.
3. Підтвердьте чи спростуйте думку: “Скі­льки ти знаєш мов, стільки разів ти лю­дина” Я погоджуюся з цією думкою. Мова – один з найвищих здобутків людської цивілізації. Сукупність усіх мов світу – це Здобуток духовної культури люд­ства, витвір людського колективного розуму. Не принижуючи своєї, вивчаючи інші мови, ми пізнаємо культуру і побут інших народів, їхню істо­рію. Ми отримуємо можливість спілкуватися з пред­ставниками різних національностей.
4. Твір до ЗНО “Людина варта стільки, на скільки себе оцінює” Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні. Вартість людини можна розглядати в двох.
5. “Людина варта стільки, на скільки себе оцінює” Ми живемо у світі рангового суперництва, де ранг – це соціальний статус людини по якому ми оцінємо її пристосованість до життя. Якщо поглянути на проблему глобально та умовно, то можна побачити наступну ситуацію. Розділяють три типи рангів: низький, середній та високий. Низький та високий ранги у абсолютній меншості, а от.
6. “Ти знаєш, що ти – людина…” ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Що таке людина? Це жива істота, яка відрізняється тварини тим, що має мову, писемність, вміє думати, будувати, творити тощо. Всі ми це знаємо з дитинства. “Людина – цар природи”- загальновідома істина, але в чому її суть? Чому людина, а не ведмідь, лев, слон має право втручатися.
7. Ти знаєш, що ти людина… (II в.) Ти знаєш, що ти – людина?” Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття – Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити.
8. Ти – людина (за віршем В. Симоненка “Ти знаєш, що ти людина?”) Людина – найбільша цінність світу, вона спроможна змінити світ на краще. Великий людинолюб Василь Симоненко не залишився осторонь теми людини. У його поезіях вона зазвучала з новою силою. Ставлення до людини як до гвинтика, що принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух, – це і змуси­ло написати його вірш.
9. Ти знаєш, що ти людина… (I в.) Людина” – багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку де слово пишуть з великої букви – Людина… Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною.
10. В. Симоненко про історичну місію людини на землі (“Ти знаєш, що ти – людина?”) В історії української літератури шістдесяті роки стали роками творчості письменників, які віддали свій голос на захист простої людини. Вони намагалися пробити чиновницько-бюрократичну стіну суспільства, де людина була лише “гвинтиком” їхнього апарату, а не творцем своєї долі, своєї історії. Василь Симоненко вірив у духовну велич свого народу, тому своєю поезією порушував.
11. Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненко “Ти знаєш, що ти людина?” Любов – це життєстверджуюча сила. В ім’я любові здійснювалися найвеличніші подвиги людства. З любов’ю в серці жив і творив Василь Симоненко. Рядки його поезій наскрізь пронизані любов’ю до України, до її народу, до людства й окремої людини. Василь Симоненко ввійшов у літературу як співець рідної землі, як тонкий і ніжний.
12. “Ти знаєш, що ти – людина” (за поезією Симоненка) У недалекому минулому, коли в нашому суспільстві проста людина була “гвинтиком” величезного маховика. Василь Симоненко однозначно заявив; На світі безліч таких, як я, Та я, їй-богу, один. Устрій, де не цінують кожну людину як неповторну особистість, твердить поет, не можна назвати народним і справедливим. Він неминуче зазнає краху. З підтексту.
13. “Ти знаєш, що ти людина?” (за романом Івана Багряного “Тигролови”) Про Людину з великої літери читаємо ми у романі Івана Багряного “Тигролови”. Про людину, що живе за моральним кодексом своїх пращурів, про людину, для якої честь і благородність – не пусті слова, про людину, що любить життя і має до нього могутню волю, розуміє, що життя одне і прожити його.
14. Твір за поезією В. Симоненка “Ти знаєш, що ти людина?” Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я… Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що.
15. Людяність. Ти знаєш, що ти – людина Інколи нам доводиться чути або й самим говорити про когось: “Це людина з великої літери!”. Що ми маємо на увазі, коли так говоримо? Чи насправді хтось може заслуговувати на таке звання, а хтось його не гідний? Бути Людиною нелегко. Потрібно вміти любити, поважати, жертвувати своїми інтересами заради інших, бути благородним.
16. Правозахисний свiтогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”) Вiрш “Ти знаєш, що ти – людина” входить до останньої прижиттєвої збiрки поета “Земне тяжiння” (1964). До неї увiйшли такi досягнення поетового таланту, як “Задивляюсь у твої зiницi”, “Лебедi материнства”, “Розвели нас дороги похмурi”, “Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiє…”, “Ну скажи – хiба не фантастично…”. Ти знаєш, що ти –.
17. Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненка “Ти знаєш, що ти людина?” Любов – це життєстверджуюча сила. В ім’я любові здійснювалися найвеличніші подвиги людства. З любов’ю в серці жив і творив Василь Симоненко. Рядки його поезій наскрізь пронизані любов’ю до України, до її народу, до людства й окремої людини. Василь Симоненко ввійшов у літературу як співець рідної землі, як тонкий і ніжний.
18. Планетник – БОРИС ХАРЧУК – “ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ-ЛЮДИНА?” Скорочено Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника. Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.
19. “Ти знаєш, що ти – людина” (за віршем Василя Симоненка) І. Василь Андрійович Симоненко – талановитий український поет (поезії В. Симоненка притаманний дух непоборності, вогонь неспокою, жага гуманізму). ІІ. Ідея неповторності людського “я” в творчості В. Симоненка. 1. Ствердження поетом унікальності людини (людина для Симоненка поняття не біологічне, а духовне: Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це.
20. Правозахисний світогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”) – Олена Акульшина Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина Правозахисний світогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”) Вірш “Ти знаєш, що ти – людина” входить до останньої прижиттєвої збірки поета “Земне тяжіння” (1964 р.). До неї ввійшли такі шедеври, як “Задивляюсь у твої зіниці”.

Скільки знаєш ти мов – стільки разів ти людина (I в.)

Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, щоб знання мови заважало людині. Чи не так?
У нашому суспільстві, на жаль, проблема мови стоїть дуже гостро, незважаючи на те, що йдеться про нашу національну українську мову. І дехто з батьків, особливо в східних регіонах України, вважає, що дитині достатньо вміти спілкуватися російською, а без української можна обійтися. Чи праві вони? Звичайно ж, ні! Займаючи таку позицію, вони

свідомо обкрадають свою дитину, позбавляючи її того багатства, яке може дати їй знання ще однієї мови.
Людина може знати дві, три, навіть десять мов, вільно спілкуватися ними. 1 це допомагає їй у спілкуванні з іншими людьми. Адже кожному на цій землі буде приємно почути звертання рідною мовою, тому що це виявлення поваги до людини, її національної культури, її гідності. І жителі кожної країни знають і поважають свою мову, плекають її. Тому, приїжджаючи в іншу країну, ми намагаємося вивчити хоча б два слова тією мовою, якою там говорять.
Мова – це не просто набір слів, це своєрідний спосіб вираження свого

національного світосприймання, своєї ментальності. Тому у кожного народу внутрішня структура мови своя, як і своєрідний спосіб сприймання світу. Тому, вивчаючи мову, ми не просто запам’ятовуємо слова, а проникаємо у спосіб мислення народу, що говорить нею. Згадаємо, як говорив про свою рідну мову герой твору М. Куліша “Мина Мазайло” Мокій: “А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському – на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати™ Наприклад, треба українській неписьменності берега датиі Ах, Улю. Як ще ми поганознаємо українську мову. Кажемо, наприклад, потяг іде третьою швидкістю, а треба – поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово “говорити” аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…” Не можемо не погодитися з цим літературним персонажем, а ті приклади, які він наводить, можемо доповнити своїми.
Буває дуже цікаво порівнювати слова однієї мови з відповідними словами іншої, тому що це відкриває особливості народного мислення. Наприклад, в російській мові є слово “смисл”, яке перекладається аж кількома українськими: значення, сенс, глузд, зміст. А як би ви переклали російське “положение”? Знову ж таки кількома українськими: положення, становище, стан. І кожне слово буде вживатися зі своїм відтінком, у своєму словесному оточенні.
Інколи через незнання мови може виникнути непорозуміння.
Наприклад, якщо дівчину назвуть вродливою, росіянка може й образитися, тому що в російській мові “уродливий” – значить, некрасивий. Українське слово “вовна” нагадує російське “волна”, та має зовсім інше значення; те ж саме зі словом “чоловік”, що в українській мові називає тільки особу чоловічої статі, а в російській – взагалі людину. Як же цікаво, виявляється, людині, яка знає вже хоча б дві мови!
Спробуємо тепер порівняти фразеологічні одиниці російської та української мови. Здається, вони дуже схожі, але різне ставлення до тих самих життєвих явищ виражається і тут. Наприклад, замість “глухая ночь” українці говорять “глупа ніч”, і росіяни не могли б їх зрозуміти правильно, думаючи, що ніч недостатньо розумна. А замість російського фразеологізму “окольньїм путем” українець просто скаже – “манівцями”.
А чи знаєте ви, що англійці говорять на сильний дощ “rain as cats and dogs”, що у дослівному перекладі означає приблизно “дощ, як кішки й собаки”? Нам видається дивним таке порівняння, адже ми про такий дощ говоримо, що він як з відра. А от англійці, виявляється, сприймають це зовсім інакше.
Як цікаво нам дізнатися про те, що, можливо, французька назва Булонь походить від нашого давнього слова “оболонь” і потрапило у французьку мову тоді, коли ці землі захищали від ворогів руські воїни. Але бувають і своєрідні мовні казуси, про. які ми дізнаємося, вивчаючи різні мови. От скажіть, чи не відвідували ви заклади харчування із назвою “бістро”? Я навіть снідав колись в “Українському бістро”, де подають галушки разом з кока-колою. А що це за слово таке – “бістро”? Це колись запозичене французами російське слово “быстро”, в якому вони поставили притаманний їхній мові наголос на останньому складі. І тепер ми користуємося цим словом, вимовляючи його у спотвореному вигляді. Отже, з мовою необхідно поводитися обережніше, щоб не виглядати смішно й безглуздо.
У школі ми, як правило, вчимо три мови: російську, українську і якусь іноземну. І не завжди розуміємо велике значення цього навчання для розвитку нашого мислення, мовного чуття, нарешті, піднесення нашої людької гідності. Адже тільки людині притаманне свідоме володіння мовою, вміння висловлювати свої думки і почуття за допомогою слів, вміння за допомогою мови створювати шедеври літератури, пісні, що зігрівають серце. І тому недаремно говорять: “Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина!”.
Не обмежуйте себе, не лінуйтеся вчити мови, щоб не закривати для себе нові сторони життя, не збіднювати себе, знаходити нових друзів і вільно спілкуватися.

Схожі твори:

1. Скільки знаєш ти мов – стільки разів ти людина (II в.) Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. Та чи тільки енергія? Мова несе в собі генетичну пам’ять народу, його історію, культуру, звичаї. Мова відбиває національний характер, менталітет. Тому, мабуть, і побутує так широко вислів, що людина стільки разів людина, скільки мов вона знає. Знання мови.
2. Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина Скільки ти знаєш мов – стільки разів ти людина “Мова є сповіддю народу…” Ці слова поета П. А. Вяземського, сказані ним колись про російську мову, однаково стосуються кожної мови. Кожна мова, будучи сповіддю свого народу, тим самим стає необхідною і для інших народів, мова допомагає їм пізнати один одного, зближує.
3. Підтвердьте чи спростуйте думку: “Скі­льки ти знаєш мов, стільки разів ти лю­дина” Я погоджуюся з цією думкою. Мова – один з найвищих здобутків людської цивілізації. Сукупність усіх мов світу – це Здобуток духовної культури люд­ства, витвір людського колективного розуму. Не принижуючи своєї, вивчаючи інші мови, ми пізнаємо культуру і побут інших народів, їхню істо­рію. Ми отримуємо можливість спілкуватися з пред­ставниками різних національностей.
4. Твір до ЗНО “Людина варта стільки, на скільки себе оцінює” Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні. Вартість людини можна розглядати в двох.
5. “Людина варта стільки, на скільки себе оцінює” Ми живемо у світі рангового суперництва, де ранг – це соціальний статус людини по якому ми оцінємо її пристосованість до життя. Якщо поглянути на проблему глобально та умовно, то можна побачити наступну ситуацію. Розділяють три типи рангів: низький, середній та високий. Низький та високий ранги у абсолютній меншості, а от.
6. “Ти знаєш, що ти – людина…” ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Що таке людина? Це жива істота, яка відрізняється тварини тим, що має мову, писемність, вміє думати, будувати, творити тощо. Всі ми це знаємо з дитинства. “Людина – цар природи”- загальновідома істина, але в чому її суть? Чому людина, а не ведмідь, лев, слон має право втручатися.
7. Ти знаєш, що ти людина… (I в.) Людина” – багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку де слово пишуть з великої букви – Людина… Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною.
8. Ти – людина (за віршем В. Симоненка “Ти знаєш, що ти людина?”) Людина – найбільша цінність світу, вона спроможна змінити світ на краще. Великий людинолюб Василь Симоненко не залишився осторонь теми людини. У його поезіях вона зазвучала з новою силою. Ставлення до людини як до гвинтика, що принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух, – це і змуси­ло написати його вірш.
9. Ти знаєш, що ти людина… (II в.) Ти знаєш, що ти – людина?” Саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття – Василя Симоненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити.
10. “Ти знаєш, що ти – людина” (за поезією Симоненка) У недалекому минулому, коли в нашому суспільстві проста людина була “гвинтиком” величезного маховика. Василь Симоненко однозначно заявив; На світі безліч таких, як я, Та я, їй-богу, один. Устрій, де не цінують кожну людину як неповторну особистість, твердить поет, не можна назвати народним і справедливим. Він неминуче зазнає краху. З підтексту.
11. Правозахисний свiтогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”) Вiрш “Ти знаєш, що ти – людина” входить до останньої прижиттєвої збiрки поета “Земне тяжiння” (1964). До неї увiйшли такi досягнення поетового таланту, як “Задивляюсь у твої зiницi”, “Лебедi материнства”, “Розвели нас дороги похмурi”, “Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiє…”, “Ну скажи – хiба не фантастично…”. Ти знаєш, що ти –.
12. Правозахисний світогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”) – Олена Акульшина Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року Автор: Олена Акульшина Правозахисний світогляд поета (за твором Василя Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина”) Вірш “Ти знаєш, що ти – людина” входить до останньої прижиттєвої збірки поета “Земне тяжіння” (1964 р.). До неї ввійшли такі шедеври, як “Задивляюсь у твої зіниці”.
13. Планетник – БОРИС ХАРЧУК – “ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ-ЛЮДИНА?” Скорочено Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника. Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.
14. В. Симоненко про історичну місію людини на землі (“Ти знаєш, що ти – людина?”) В історії української літератури шістдесяті роки стали роками творчості письменників, які віддали свій голос на захист простої людини. Вони намагалися пробити чиновницько-бюрократичну стіну суспільства, де людина була лише “гвинтиком” їхнього апарату, а не творцем своєї долі, своєї історії. Василь Симоненко вірив у духовну велич свого народу, тому своєю поезією порушував.
15. Людяність. Ти знаєш, що ти – людина Інколи нам доводиться чути або й самим говорити про когось: “Це людина з великої літери!”. Що ми маємо на увазі, коли так говоримо? Чи насправді хтось може заслуговувати на таке звання, а хтось його не гідний? Бути Людиною нелегко. Потрібно вміти любити, поважати, жертвувати своїми інтересами заради інших, бути благородним.
16. “Ти знаєш, що ти – людина?” (твір-роздум за однойменною поезією В. Симоненка) В одній з найкращих своїх поезій Василь Симоненко запитує читача: “Ти знаєш, що ти людина?” На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, – цій.
17. “Ти знаєш, що ти – людина” (за віршем Василя Симоненка) І. Василь Андрійович Симоненко – талановитий український поет (поезії В. Симоненка притаманний дух непоборності, вогонь неспокою, жага гуманізму). ІІ. Ідея неповторності людського “я” в творчості В. Симоненка. 1. Ствердження поетом унікальності людини (людина для Симоненка поняття не біологічне, а духовне: Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це.
18. Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненко “Ти знаєш, що ти людина?” Любов – це життєстверджуюча сила. В ім’я любові здійснювалися найвеличніші подвиги людства. З любов’ю в серці жив і творив Василь Симоненко. Рядки його поезій наскрізь пронизані любов’ю до України, до її народу, до людства й окремої людини. Василь Симоненко ввійшов у літературу як співець рідної землі, як тонкий і ніжний.
19. “Ти знаєш, що ти людина?” (за романом Івана Багряного “Тигролови”) Про Людину з великої літери читаємо ми у романі Івана Багряного “Тигролови”. Про людину, що живе за моральним кодексом своїх пращурів, про людину, для якої честь і благородність – не пусті слова, про людину, що любить життя і має до нього могутню волю, розуміє, що життя одне і прожити його.
20. В. Симоненко. “Ти знаєш, що ти – людина?”. Загальнолюдські цінності та ідеї УРОК 55 Тема. В. Симоненко. “Ти знаєш, що ти – людина?”. Загальнолюдські цінності та ідеї. Мета. Розкрити громадянські мотиви поезії, поглибити поняття “ліричний герой”; вчити висловлювати власні роздуми про сенс людського життя; виховувати почуття власної гідності. Обладнання: збірка “Тиша і грім”, мікрофон для журналіста. Епіграф: “Втрата мужності – це втрата.

Скільки ти знаєш мов — стільки разів ти людина

"Мова є сповіддю народу. " Ці слова поета П. А. В’яземського, сказані ним колись про російську мову, однаково стосуються кожної мови. Кожна мова, будучи сповіддю свого народу, тим самим стає необхідною і для інших народів, мова допомагає їм пізнати один одного, зближує. Мова — це душа народу, його культура, його характер, у мові здійснюється зв'язок часів, сучасне перегукується з минулим.

Упродовж багатьох століть наш народ всупереч заборонам та цькуванням, всупереч репресіям оберігав та викохував рідне слово, і тепер, у незалежній державі, йому доводиться змагатися за мову. За визнання української мови боролися визначні українські діячі, серед яких найбільш відомими є імена Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Потім була епоха Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської. І Олександр Олесь, і Микола Куліш, і Василь Симоненко та Василь Стус не могли жити спокійно в тій країні, де на її мову не звертали уваги, вважали її якимось непотребом.

Нарешті вона зазвучала і почала чарувати своєю мелодійністю, своєю неповторністю.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, — рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Читаєш ці рядки вірша Максима Рильського і розумієш, наскільки він правий у своїй впевненості. Дійсно, коли промовляєш слова українською мовою, відчуваєш, що минулі віки не пройшли для неї дарма. У мові відчувається перегук багатьох років неволі, пригноблення й одночасно великої любові українського народу до своєї Батьківщини. Я впевнена, що наша мова зачудовує усіх своїми чарівними піснями і дарує насолоду від промовляння навіть найпростіших слів. Особливо це відчутно, коли людина знаходиться далеко від рідної домівки. Там вона чує інші мови, які для неї не-менш зрозумілі, але усе ж таки як іноді защемить серце, коли раптом серед різноманіття чужих голосів ти почуєш знайомі, рідні з дитинства звуки.

Зараз йде тенденція до вивчення багатьох іноземних мов, щоб люди могли спілкуватися у будь-якій країні між собою. На мій погляд, це правильне рішення, адже ніяково себе почувати в іншій країні, не розуміючи ані слова Вивчаючи англійську чи німецьку, французьку чи іспанську мови, ти знайомишся з культурою цих країн краще розумієш почування і бажання різних народів. Адже відомо, що мова — це, перш за все, думки її народу. І краще, ніж це сказав Максим Рильський, мабуть, не скажеш:

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово —

це перлина, це праця, це натхнення, це людина.

Я гадаю, що, знаючи мову, можна простежити не тільки її історію, а й історію усього народу. Саме у мові людина знаходить своє коріння, розуміє, що вона є лише часточкою великого цілого. Тому необхідно плекати і берегти рідну мову, щоб не губилися корені, щоб люди не забували свого минулого і намагалися передати нащадкам у спадок свою велику любов до рідної землі. На думку Дмитра Павличка, слово — це "пісня, сила і відвага".

Не хотілося б, щоб згодом ми могли тільки на сторінках запилених томів знаходити колись дуже знайомі слова. Це вважалося б знищенням цілої нації, яка загубила свої національні корені.

Я дуже пишаюся тим, що народився на українській землі, що знаю мелодійну рідну мову, що чую чудові українські пісні, які відомі, мабуть, усьому світові: Це — моя мова, мова мого народу. І скільки б не минуло часу, я ніколи не зможу зректися цього. Хоча я і вивчаю інші мови і знаю історію інших народів, для мене на першому місці завжди буде моя рідна мова, українська. Ще ніколи не забуваю про те, що наш народ — не єдиний у світі. Тому мені близькі слова: "Скільки ти знаєш мов — стільки разів ти людина".

Інші варіанти цього твору: