Зернова сівозміна приклади

Яра пшениця в сівозміні: обробіток ґрунту, система удобрення, сівба та система захисту

Яра пшениця — важлива сільськогосподарська культура, і хоч українські аграрії вирощують переважно озиму пшеницю, площі під ярою збільшуються. Цьогоріч аграрії в Україні засіяли ярою пшеницею 184,53 тис. га, а минулого сезону площі, на яких посіяли культуру, дорівнювали 156,3 тис. га.

Тому варто згадати всі про особливості та нюанси вирощування ярої пшениці.

Вимогливість ярої пшениці

Серед ярих зернових яра пшениця — це одна з найбільш холодостійких культур, адже насіння культури може проростати за 1°С температури ґрунту, а за 4-5°С вже з'являтимуться життєздатні сходи.

Потрібно пам'ятати, що яра майже вдвічі слабше кущиться, ніж озима пшениця. У культури в перші тижні росту та розвитку повільно розвивається коренева система. Сприятливими температурними умовами для кущення та формування кореневої системи є 10-12°С, проте надалі — 16-23°С. Із підвищенням температури скорочується як період, так і енергія кущення.

Не менш складною проблемою для ярої пшениці є нестача вологи, за якої погано розвивається вузлова коренева система і рослини майже не кущаться. Особливо волога необхідна рослинам під час фази виходу в трубку і в період колосіння-наливання зерна.

Яра пшениця показує найкращу врожайність на родючих і чистих від бур'янів чорноземних та каштанових ґрунтах, а на малородючих ґрунтах культура кущиться слабо. Сприятливою кислотністю ґрунту є рН на рівні 6-7,5, адже культура не надто добре росте на кислих і засолених полях.

Інтерактивна карта ґрунтового покриву України

Яра пшениця за співвідношення головного продукту до побічного (1:0,8) виносить у зібраному врожаї 3 кг/ц N, 0,54 кг/ц Р, 1,4 кг/ц Р₂О₅, 1,53 кг/ц К, 1,83 кг/ц К₂О, 0,20 кг/ц Mg та 0,33 кг/ц MgO.

Культура відчуває низьку потребу у борі, молібдені та цинку, проте високу — у міді та марганці.

Місце в сівозміні та обробіток ґрунту

Оскільки здатність до кущення та розвиток кореневої системи (особливо вторинних коренів), у ярої пшениці слабші, ніж в інших зернових культур, постає необхідність підбирати попередники, які нівелюють ці недоліки.

Попередники : яра пшениця добре росте після цукрового буряку та пізньої картоплі, а також після кукурудзи на зерно та соняшнику. Після пізно прибраних овочів її теж можна вирощувати. Ріпак і зернобобові — хороші попередники і для ярої пшениці.

Проте яра зернова негативно реагує на повторне вирощування або вирощування після інших зернових (за винятком вівса).

Обробіток ґрунту під яру пшеницю: важливо своєчасно провести зяблеву оранку, що необхідна, якщо попередниками ярої зернової були просапні культури. Після збирання попередника здійснюється лущення поля дисковими знаряддями у двох напрямках на глибину 6-8 см. Через 2-3 тижні після першого відростання бур’янів здійснюють повторний обробіток на глибину 8-10 см. Рано навесні за фізичної стиглості ґрунту боронують зяб, а безпосередньо перед сівбою культивують на глибину загортання насіння (5-6 см).

Особливості сівби

Норма висіву ярої пшениці у сприятливих умовах (за оптимального часу сівби, оптимальних ґрунтових умов) дорівнює 450 рослин/м , в середніх умовах орієнтовна норма посіву становитиме 475 рослин/м , коли ж сієте з запізненням та у несприятливому грунтовому середовищі, то варто збільшити норму висіву до 500 рослин/м .

Головними критеріями визначення норми висіву насіння ярої пшениці є:

1. Сорт.
2. Щільність продуктивного стеблостою. Під час визначення оптимальної норми висіву треба виходити з того, що краще створити менш щільні вихідні посіви, ніж занадто щільні. Що більш загущені посіви, то менший вплив на них добрив, регуляторів росту тощо.
3. Якість насіннєвого ложа і термін посіву.
4. Якість насіннєвого матеріалу — схожість, розмір фракцій (великі зерна вимагають більше вологи для проростання), вміст протеїну (що вищий вміст протеїну, то вища енергія проростання), якість протруювання
5. Волога в ґрунті та його обробіток.
6. Внесення добрив.

За дефіциту елементів живлення не варто збільшувати норму висіву, адже в результаті отримаєте коротший колос, зерно буде дрібніше за більш рівномірного дозрівання.

Якщо добрива в господарстві не вносили, то фахівці рекомендують висівати з нормою 4 млн шт./га, але з огляду на те, що проведено дискування поля з весни на 10-12 см (і зруйновано тверде насіннєве ложе), а маса 1000 зерен дорівнює 30 г. Також варто обов'язково коткувати ґрунт, інакше сходи будуть не надто дружні.

Якщо ж добрива вносилися, то сіяти можна і 5,5 млн схожих зерен на га. В умовах внесення повного комплексу добрив високі норми висіву (5,5-6 млн. шт./га) дають урожай суттєво вищий, аніж низькі (4-4,5 млн шт./га), проте без внесення добрив у загущених посівах аграрії відзначали голодування, хлороз і зниження продуктивності.

Аграріям варто пам'ятати , що значне збільшення норми висіву не лише не збільшує врожайність, а й призводить до зайвої витрати насіння, посилює небезпеку вилягання й ураження хворобами. Занижені норми висіву нерідко призводять до нерівномірності дозрівання через пізнє кущення та підгон.

Якщо ж сіяти культуру із запізненням (за 2-3 тижні після оптимальних термінів), то врожайність її знизиться на 5-7%.

Оптимальна глибина сівби ярої пшениці дорівнює 3-4 см.

Яра пшениця — культура раннього строку сівби, її розпочинають на початку весняних польових робіт, за настання фізичної стиглості ґрунту. За середніми багаторічними даними, найкращі строки сівби ярої пшениці — це кінець березня — початок квітня.

Внесення добрив

Повний вегетаційний період ярої пшениці становить 90-120 днів. На формування 1 т/га зерна яра пшениця споживає 35-45 кг азоту, 8-12 кг фосфору і 17-27 кг калію.

Згідно з дослідами Інституту зрошуваного землеробств а НААН , понад 50% приросту врожаю ярої твердої пшениці в неполивних умовах залежить від внесення добрив. У дослідах Інституту врожай зерна за внесення добрив у дозі N55-75Р10-60 збільшувався на 58,9-80,4%. Окрім цього, застосування добрив у цих дозах збільшувало також вміст білка в зерні на 1,3-2% і скловидність — на 8-10%.

За даними досліджень у польовій сівозміні відділу рослинництва Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції, за умов посухи у весняно-літній період, але помірного температурного режиму, найвищу врожайність зерна пшениці твердої ярої (32,7 ц/га) було одержано завдяки внесенню фосфорних (P60) і азотних (N90) добрив під оранку восени.

Раннє підживлення ярої пшениці важливе для максимального збільшення темпів росту на початкових стадіях розвитку. Воно також впливає на формування листкового покриву та на фіксування сонячного світла. Добрива можуть бути внесені в рядок або розкидані по полю під час посіву.

За низького забезпечення ґрунту рухомим азотом, середнього — рухомим фосфором й обмінним калієм для отримання врожаю зерна на рівні 2-2,2 т/га вчені радять вносити добрива в кількості N60P30K0.

Для максимального збільшення кількості продуктивних колосків корисно провести підживлення. Рівень азоту в листках необхідно підтримувати аж до початку цвітіння. Крім того, слід враховувати, що для максимальної врожайності необхідні такі поживні елементи, як фосфор, магній і бор.

Догляд за посівами

Науковці стверджують, що сучасні технології вимагають обов’язкового надійного захисту культурних рослин від негативного впливу шкідників, хвороб і, особливо, бур’янів, тобто значних обсягів застосування пестицидів на посівах.

Проте надмірне, часто необґрунтоване, використання засобів захисту рослин не тільки не захищало сільськогосподарські культури від пошкодження хворобами і шкідниками, а й додало ще нових проблем: пестициди стають фактором штучного відбору стійких рас і популяцій шкідників і фітопатогенів, що викликає необхідність розробки ще більш токсичних для навколишнього середовища засобів захисту. Збитки від пошкодження шкодочинними організмами при цьому не зменшуються і за даними Інституту захисту рослин становлять в середньому 28%, зокрема на зернових культурах — 15-20%, а в абсолютному виразі — 0,34-0,46 т/га.

Захист зернових культур від бур’янів за допомогою гербіциду – це один із найважливіших елементів технології.

На півдні України в посівах зернових культур найбільш поширеними бур’янами є: грицики звичайні , осот польовий , кучерявець Софії , метлюг звичайний , підмаренник чіпкий , берізка польова та інші.

У деяких країнах світу практикують застосування фітофагів — комах, які є специфічними шкідниками бур'янів, що знищують певний вид бур'яну, не завдаючи шкоди культурним рослинам.

У США та Австралії для знищення в посівах звіробою використовують деяких листогризів і коренеїдів, завезених з Англії та Франції. Ефективним у США виявилось і застосування довгоносика для боротьби з будяком.

На амброзію полинолисту згубно діє специфічний жучок зигограма сутураліс, який живиться лише амброзією. Досліди із застосування зигограми дали позитивні результати. З цією метою з Америки завезли амброзієву совку, гусінь якої живиться лише листками амброзії.

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Хвороби та шкідники ярої пшениці

З-поміж величезної кількості шкідників зернових колосових, а, нагадаємо, зареєстровано їх понад 300 видів, ярій пшениці в Україні найбільше шкодять: клоп шкідлива черепашка , хлібна жужелиця , хлібні жуки , п’явиця , пшенична , шведська й гессенська мухи , злакові попелиці , озима та зернова совки і пшеничний трипс .

Клоп шкідлива черепашка пошкоджує всі колосові злаки, але найсильніше — пшеницю та жито. У весняний період пошкодження призводить до загибелі центрального листа і стебла. Уколи у стебло викликають білоколосість та недорозвинення зерна. У степовій зоні хімічний захист посівів від шкідливої черепашки поєднують із захистом від пшеничного трипса.

Читайте про шкідників сільськогосподaрських культур

Велике значення у зниженні чисельності хлібної жужелиці мають організаційно господарські та агротехнічні заходи, насамперед, дотримання сівозмін, зменшення частки стернових попередників під озиму пшеницю до 5-10 %, своєчасне й без втрат збирання врожаю, лущення стерні, обробіток ґрунту за системою напівпару, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків.

Основними рекомендаціями з попередження або знищення хлібних жуків є:

1. Лущення стерні з наступною глибокою зяблевою оранкою.
2. Міжрядний обробіток ґрунту просапних культур і парових полів на 10-12 см (наприкінці травня – на початку червня) для знищення личинок і лялечок.
3. Обробка крайових смуг зернових колосових культур у період наливання зерна інсектицидами за наявності 3-5 жуків на 1 м².

Найбільш шкідливими хворобами в період вегетації пшениці ярої є кореневі гнилі, септоріоз , борошниста роса , сажкові та іржасті хвороби.

За складання системи захисту варто звернути увагу на поширення сажкових хвороб у регіоні, адже їхня небезпека сажкових проявляється у скороченні густоти посівів. Часто хвороби залишаються непоміченими, але на власний захист культура витрачає велику кількість поживних речовин, що негативно позначається на її розвитку та продуктивності.

Летюча сажка дуже шкідлива, адже уражені рослини не плодоносять. Маса надземної частини хворої культури на 30-40% менша, ніж здорової. Існує прихований недобір урожаю. У рослинах гриб перестає рости за 7-8°С, чим і пояснюється менша ураженість ярої пшениці у разі раннього висівання. Заходами захисту є використання здорового посівного матеріалу; більш ранній посів ярових культур і вирощування стійких сортів. Bиcoкoeфeктивним зaxoдoм є пpoтpyювання нaciння фyнгiцидaми cиcтeмнoї дії.

Тверда сажка завдає шкоди тим, що у заражених рослин зменшується ріст стебел і на приблизно 10% кількість зернівок у колосках, в результаті знижується якість зерна.

Іржасті захворювання ярої пшениці ( стеблова(лінійна) , бура листкова та жовта іржа ) теж спричиняється базидіальними грибами, повний цикл розвитку яких відбувається на двох видах рослин.

Бypa ipжa змeншyє acимiляцiйнy пoвepxню, знижyє зимocтiйкicть, продуктивність. Heдoбip вpoжaю cтaнoвить 12-20%.

Фосфорно-калійні добрива підвищують стійкість рослин до стеблевої іржі. Однобічне внесення азотистих добрив підвищує сприйнятливість рослин до лінійної іржі. Велике значення у підвищенні стійкості до лінійної іржі має підживлення ярих злаків фосфорно-калійними добривами під час їхнього виходу у трубку. Eфeктивними зaxoдaми пpoти xвopoби є впpoвaджeння cтiйкиx copтiв, знищeння пpoмiжниx гocпoдapiв, злaкoвиx бyp’янiв, oбpoбки пocівів фунгіцидами.

Шкідливість кореневих гнилей полягає у зрідженості посівів, зменшенні урожаю зерна та погіршенні його якості.

Головні профілактичні заходи боротьби з кореневими гнилями — це робота з ґрунтом і правильна сівозміна. На другому місці — вибір протруйника. Інші фактори практично не мають економічного значення.

Підписуйтесь нa YouTube-кaнaл СуперAгроном

Збирання врожаю ярої пшениці

Роздільним способом починають збирати яру пшеницю за вологості зерна 35-20%. Після висихання зерна до 16-18% валки обмолочують.

Пряме комбайнування проводять на рівномірно достиглих полях, без підгону та бур'янів, на низькорослих посівах за вологості 16-18%. На ярій пшениці для прискореного та рівномірного достигання рекомендується за два тижні до збирання за вологості зерна не більш ніж 30% застосовувати десиканти.

Наталія Демчук, SuperAgronom.com, 2020

Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.

Сівозміни: екологічні, агротехнічні та економічні передумови вибору

Сівозміна – одна із категорій, що використовується кожним агрономом у повсякденному житті. Без урахування її особливостей не приймається жодне управлінське рішення щодо вирощування с.-г. культур: від підбору агротехніки, підживлення і захисту рослин до підготовки посівного ложа під наступну культуру. Послідовність розміщення культур на певній ділянці землі залежить не лише від якісних показників ґрунту, оптимальних співвідношень руху поживних речовин для досягнення високої продуктивності. Сьогодні глибокі знання фахівців у системі мінерального живлення і хімічного захисту зумовили власників агробізнесу вибирати сівозміни лише з огляду економічного зиску без належного врахування екологічних норм. Тому спробуємо обґрунтувати різні передумови та наслідки такого вибору.

Вибір уже насправді . зроблено

Це не вирок для аграрного сектору, а доконаний факт змін у структурі всієї галузі за останні 30 років. Чому обрано такий період спостережень? Науковці, практики та експерти ринку схожі у висновках щодо спрямованості вибору сівозміни: від орієнтованості на тваринництво до економічного егоцентризму. Розуміння того, що відновлення у тих масштабах і структурі галузей тваринництва у найближчі 10 років є неможливим, а також досягнута надзвичайно висока інтенсифікація технологій вирощування культур спричинило перехід від 8-10-пільних сівозмін до 4-х, або в кращому випадку 6-пільної. Тому вибір зроблено, і передумовою його стала єдина причина – господарська (а краще сказати – виключно економічна) необхідність.

Підтвердженням є показники структури посівних площ господарств українського аграрного сектору економіки (табл. 1).

Таблиця 1. Посівні площі та частка основних с.-г.культур за роками

Примітка: до основних с/г культур включено пшеницю, ячмінь, кукурудзу на зерно, зернобобові, соняшник, сою та ріпак

Ми спробували дослідити масштаби вирощування семи основних культур, площі під якими становлять більше 1 млн. гектарів (за винятком зернобобових – 0,7 млн га) за окремими агрокліматичними зонами.

Довідково.

Поділ здійснили дещо умовним шляхом, включивши до відповідних зон окремі області: Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська); Лісостеп (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Луганська); Степ (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Автономна Республіка Крим).

Відзначимо загальну тенденцію: ситуація змінювалася кардинально протягом трьох десятирічь – якщо частка визначених культур складала 51,1%, то тепер 85,6%. Це підтверджує наші попередні висновки щодо обрання пріоритетності. Причому перше десятиліття можна охарактеризувати як період цілковитої невизначеності, хаотичного реформування КСП та масового відмовлення від обробітку землі (мінус 5 млн. га посівних площ). 2000-ті роки ознаменувалися запровадженням ринкового механізму створення підприємницьких структур, початком виходу України на міжнародні ринки, що дозволило сформувати підвищений попит на аграрну продукцію.

Третє десятиліття можна характеризувати як формування цілісної системи аграрного бізнесу зі значними капітальними (в т.ч. іноземними) інвестиціями, інтенсифікацією технологій вирощування, значним підвищенням продуктивності і цінової ситуації на ринках основних культур.

Усе це спричинило вибір українських аграріїв на користь високорентабельних культур, в першу чергу, технічної групи – соняшник, ріпак та соя, а також кукурудзи на зерно.

Зернові колосові залишилися у ТОПі як стратегічні продовольчі культури та основні попередники.

Таким чином, узагальнено сучасна сівозміна в Україні виглядає наступним чином: соняшник – пшениця (ячмінь) – ріпак (соя, зернобобові) – кукурудза на зерно із різною послідовністю, але із чіткою тенденцію наближення до монокультурності з північних (75,4%) регіонів до південних (94,4%).

Тактика чи стратегія?

Розглядаючи показники останнього десятиліття, можна зробити висновок про те, що такі управлінські рішення вітчизняних с.-г. товаровиробників щодо сівозмін хоч і базуються на комплексних факторах, але є виключно тактичними і прийнятими з огляду на економічні передумови.

Для підтвердження таких висловлювань розглянемо наступну схему (рис. 1).

Чинники, які впливають як на вибір сівозмін, так і загалом на розвиток галузі, ми систематизували у 3 групи: екологічні, агротехнічні та економічні. Причому вказана послідовність відіграє важливу роль, адже аграрії працюють із особливим (у всіх відношеннях) засобом виробництва – землею, а залежність від природно-кліматичних умов залишається високою. І це демонструють результати останніх років в АПК. Другу групу факторів фахівці навчилися контролювати і досягли дійсно вражаючих успіхів: стрімке удосконалення техніки, існуюче різноманіття агротехнологій вирощування, ефективне використання досягнень хімічної промисловості тощо.

Рисунок 1. Передумови вибору системи і структури сівозміни

Примітка: 1) М – монокультурна сівозміна (або наближена до неї: 2-3 культури); Ф – фіксована сівозміна (умовно стабільний набір 4-5 культур); Д – динамічна сівозміна (набір 6-8 культур із поєднанням посівів трав); 2) кольори визначають рівень впливу на показник: червоний – найменше (найгірше), жовтий – посередньо, зелений – найбільше (найкраще)

Економічна група факторів у цій системі координат знаходиться останньою у списку, але за господарською логікою – на першому. І з цим не посперечаєшся, оскільки ведення сільського господарства – це підприємницька діяльність з метою одержання прибутку.

Це означає, що аграрій не може бути філантропом і слідкувати лише за станом навколишнього середовища, в якому здійснює діяльність. Це функції, які притаманні державі, – регулятору із наданими певним органам повноваженнями, обов’язками сприяти веденню бізнесу і контролювати дотримання норм законодавства, зокрема, й екологічного.

Про його ефективність у сфері земельного і екологічного законодавства говорити поки що не доводиться. Ось приклад. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 164, допустимі нормативи періодичності вирощування культури на одному і тому самому полі становлять: для ячменю – не менше ніж через один рік; для пшениці озимої – не менше ніж через два роки; для кукурудзи в сівозміні – протягом 2-3 років поспіль; для зернобобових культур, ріпаку – не менше ніж через 3 роки; для соняшника – не менше ніж через 7 років.

На практиці ж про таку періодичність годі і мріяти. Звичайно, важко звинувачувати усіх товаровиробників в абсолютному недотриманні цієї постанови, Земельного кодексу України (у цьому документі також вказано низку обмежень) або ж наукових рекомендацій. Більшість із них враховують думку експертів (в т.ч. міжнародних приватних структур) і намагаються балансувати між економічними та агротехнічними факторами.

Таку поведінку я б назвав як короткострокову тактичну. Чому? Відповідь лежить у результатах багаторічних досліджень і моніторингу за станом, структурою українських ґрунтів. Їх, як правило, здійснювали державні наукові установи відповідного профілю, а також розпочали проводити приватні аграрні підприємства для кращого розуміння того, що «потрібно» землі і рослині.

За останні 30 років рівень гумусу в середньому по Україні скоротився на 0,12 одиниць (з 3,28 до 3,16). З першого погляду, це зниження є незначним. Але це не так, оскільки на відновлення 0,1 одиниці гумусу знадобиться 25-30 років за умови належного виконання заходів та обмеження надмірної господарської діяльності. Тут варто наголосити, що земель із високим рівнем гумусу за визначений період скоротилося на 4,7% (з 24,4 до 19,7), і навпаки зросла частка із середнім рівнем – 3,4% (з 24,0 до 27,4). Обстеження понад 16 млн. гектарів земель вказало ще на одну особливість – невисокий вміст макроелементів у ґрунтах – у середньому азоту 105 мг/кг, фосфору 110 мг/кг та калію 120 мг/кг. За винятком останнього елементу, інші показники є низькими або середніми. Незважаючи на високі показники вмісту мікроелементів, ситуацію щодо стану ґрунтів можна охарактеризувати із негативною тенденцією.

Тому усі прийняті рішення щодо скорочення кількості культур у сівозмінах українських аграріїв, навіть якщо вони економічно та агротехінчно обґрунтовані, є виправданими лише з огляду на досягнення тактичних результатів протягом кількох років. Питання в іншому: чи існує стратегія розвитку аграрного бізнесу та системи землекористування, яка б задовольняла усіх учасників: бізнес, державу та споживачів? Якщо так, то чи її можливо реалізувати в сьогоднішніх умовах?

Вибір одновекторний не має майбутнього

Вибір того чи іншого набору культур у сівозміні не може базуватися виключно на одному із факторів, але лише на
збалансованому врахуванні усіх чинників вказаних на рисунку 1 групи. Це повинні зрозуміти усі учасники. Усі, бо це має спричиняти певні дії! З боку аграріїв, з огляду на економічну логіку, професійні знання у землеробстві, вони відбуваються – вирощують те, що дає результат, і достатньою мірою зберігає властивість ґрунту для продовження ведення бізнесу. З боку регулятора кроки в економічній, фінансово-кредитній, фіскальній та екологічній політиці не дають можливості максимально скористатися ефектом від широкого застосування культур у сівозмінах.

Розглянемо коротко вибір сівозміни, базуючись на певних групах факторів:

Вибір на користь монокультурного (чи наближеного до нього) вирощування с.-г. культур найменш позитивно впливатиме на водний, поживний і біоенергетичний режим ґрунту. Свій відбиток на результати діяльності накладатиме також наявний тип і розташування ґрунту.

Застосування на площах одних і тих же культур або ж високою частотою їх повернення може спричинити не лише різке зниження урожайності, а й призвести до неконтрольованого накопичення в ґрунті хімічних елементів (токсинів), хвороботворних мікроорганізмів та насіння бур’янів. Усе це з роками знижує якісні показники ґрунту.

Враховуючи досягнення хімічної промисловості, рівень технічного забезпечення, на сьогодні контролювати рівень забур’яненості посівів, ефективно боротися із хворобами рослин та поширенням шкідників можна за допомогою хімічних препаратів з новими діючими речовинами або їх комбінаціями, регулюванням доз, частоти і строків обробки. Звичайно, такі дії мають місце і дають очікувані результати: високу врожайність при допустимому рівні поширення. Та існує кілька «але». По-перше, проблеми із накопиченням хімічних елементів, поширенням бур’янів та шкідників у такий спосіб не вирішується, а лише відкладаються на невизначений термін і з часом можуть носити критичний характер. По-друге, надмірне застосування хімічних елементів у підживленні та захисті рослин, зважаючи на несприятливі погодно-кліматичні умови (посуха, нерівномірність опадів, підвищення температурного режиму), уже не даватиме такого ефекту у досягненні навіть високої продуктивності.

Боротьба з такими проблемами без застосування належних сівозмін значною мірою впливає на витратну частину виробництва, адже у структурі собівартості такі елементи як мінеральні добрива і засоби захисту рослин займають до 50% матеріальних витрат (з додаванням сюди вартості пального і послуг сторонніх організацій ще більше – до 55%). Тому додаткові агротехнічні операції збільшуватимуть собівартість без забезпечення високого рівня рентабельності. Так, уже за останні 5 років рівень рентабельності зернових культур (з кукурудзою на зерно) скоротився із 42,6 до 11,8%, соняшнику – із 78,4 до 23,5%.

Крім фінансових наслідків, організовувати роботу підприємства при використанні лише кількох культур простіше, хоча більшою мірою це стосується малих і середніх господарств. У великих підприємствах і агрохолдингах цей фактор не створюватиме великої проблеми через налагоджену роботу операційних та логістичних підрозділів.

Але найбільш глобальним чинником вважаємо диверсифікацію виробництва, оскільки від цього залежить і набір культур у сівозміні. Тут роль відіграють не лише наявні види діяльності, а й бажання і можливість їх розширювати. А ось цей критерій формується не у мікросередовищі бізнесу, а залежить від ситуації на макрорівні. Якщо первинною основою для прийняття рішення є рівень рентабельності, то при такому його рівні для більшості культур важко обирати 7-8 чи навіть 10 культур вирощування (більшість з яких мають доволі низьку і нестабільну рентабельність). Причин кілька: нестабільність цін на с.-г. продукцію на внутрішньому і зовнішніх ринках, а також на виробничі ресурси, які залежать від валютного курсу; високі кредитні ставки банківської системи; нерівномірне податкове навантаження на суб’єктів господарювання; відсутність перспектив розвитку галузей тваринництва; стабільність та ефективність програм державної підтримки тощо. Тому ще раз варто наголосити: у виборі сівозміни (якщо розглядати це питання стратегічно і комплексно) не завжди усе залежить від товаровиробника, а й від погодно-кліматичних умов, загальної економічної ситуації в країні.

Отож, досліджуючи питання вибору сівозмін, можна стверджувати наступне: обирати все-таки потрібно українському аграрію. Яку обрати тактику й, звісно, стратегію залежить від уміння, знань і, мабуть, відчуття менеджменту аграрного бізнесу. Слід лише наголосити, що сівозміна визначає не лише агрономічну стратегію підвищення врожайності с.-г. культур, а й продуктивності земель і взаємопов’язує усі ланки системи землеробства. Хочеться вірити, що із поєднанням капіталу, знань і праці людей, належної державної підтримки та здорового глузду (господарської логіки) у виборі сівозмін «виграють» усі: аграрний бізнес, держава, споживачі і земля – у намаганні забезпечити суспільство продовольством, одержанні необхідних прибутків для розвитку галузі та збереженні потенціалу землі на майбутнє.

Підготували
Сава Андрій, д.е.н., с.н.с.,
Сидорук Борис, д.е.н., с.н.с.