Скільки дружин було у Лебедєва
Йосип Сталін
Йосип Віссаріонович Сталін
Йосип Віссаріонович Сталін (справжнє прізвище — Джугашвілі) народився за офіційною версією (9) 21 грудня 1879 року, в грузинському містечку Горі, в родині шевця. Закінчив Горійську духовне училище і зарахований в православну семінарію в Тифлісі, але невдовзі був виключений звідти за офіційною версією «за пропаганду марксизму».
У 25 років Сталін стає більшовиком. Його неодноразово заарештовували, засилали, він втік з посилань, брав участь у революціях, тісно спілкувався з В.І. Леніним. У цей період Йосип Джугашвілі використовує псевдонім «Сталін». У квітні 1922 року Пленум ЦК РКП (б) обрав Сталіна Генеральним секретарем Центрального Комітету.
Спочатку ця посада означала лише керівництво апаратом партії, тоді як лідером партії і уряду був В.І.Ленін. Але після його смерті в 1924 році Сталін сильно зміцнив свої позиції і став беззмінним Генеральним секретарем ЦК. А радянська пропаганда створила навколо Генсека ореол «великого вождя і вчителя». Його іменем називали міста, заводи, колгоспи, машини .
Період знаходження Сталіна при владі досі не має однозначної оцінки у російського суспільства і істориків. З одного боку, він ознаменований індустріалізацією країни, перемогою у Великій Вітчизняній війні, масовим трудовим і фронтовим героїзмом, перетворенням СРСР на наддержаву із значним науковим, військовим і промисловим потенціалом, посиленням геополітичного впливу нашої країни в світі.
А з іншого боку, це період диктаторського режиму, масових репресій, спрямованих проти цілих етносів, насильницької колективізації, що призвела до різкого спаду в господарстві і голоду, численних людських втрат, повного викорінення релігії в країні і знищення храмів , встановлення прорадянських комуністичних режимів у Східній Європі та початку холодної війни.
Розвиток радянської науки і техніки при Сталіні можна охарактеризувати як зліт. Створена мережа науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро і вузівських лабораторій, а також тюремно-табірних конструкторських бюро охопила весь фронт досліджень. Вчені стали справжньою елітою країни.
При Сталіні було побудовано перше в СРСР метро, ??він приділив особисту увагу будівництву МГУ, за його вказівкою була зроблена глибока перебудова всієї системи гуманітарних наук. Величезна увага приділялася ядерній фізиці — створення атомної бомби, будівництво першої в світі АЕС в Обнінську і подальший розвиток атомної енергетики.
В той же час, цілі науки, такі як генетика і кібернетика, оголошувалися «буржуазними лженауками» . Наслідком стали арешти, розстріли і відсторонення від викладання видних радянських вчених. Повністю була знищена російська генетична школа, що вважалася однією з кращих у світі.
Оцінки особистості «Вождя народів» суперечливі. Партійна інтелігенція ленінської епохи ставила його вкрай невисоко. З іншого боку, люди, які спілкувалися з ним, відгукувалися про нього згодом як про різнобічно освічену й надзвичайно розумному людині. Сталін підтримував особисті контакти з багатьма діячами культури. Він був читаючою людиною — його особиста бібліотека складалася з тисяч книг, багато з позначками на полях.
Помер Йосип Сталін 5 березня 1953 року. Згідно з медичним висновком, смерть настала в результаті крововиливу в мозок. Існують численні теорії змови, що припускають вбивство Сталіна. Але точних даних з цього питання немає. Забальзамоване тіло вождя було поміщено на загальний огляд в Мавзолей Леніна, але в 1961 році XXII з'їзд КПРС ухвалив, що «серйозні порушення Сталіним ленінських заповітів . унеможливлюють залишення труни з його тілом у Мавзолеї». І тіло Сталіна було поховано біля Кремлівської стіни.
Ім’я академіка Сергія Лебедєва довго було засекречене
Джон фон Нейман, Джон Мочлі, Преспер Еккерт зі США. Алан Тьюринг, Том Кілбурн і Моріс Уілкс із Великобританії. Сергій Лебедєв та Ісаак Брук з колишнього СРСР. Це зоряна плеяда вчених, котрі наприкінці 40-х і початку 50-х років минулого століття майже одночасно створили у передових країнах світу перші цифрові електронні обчислювальні машини із програмою, яка зберігається в пам’яті, — тепер усім відомі комп’ютери.
Мав долю з двох творчих життів
У Сергія Лебедєва, 110 років від дня народження якого виповнилося торік, — начебто два творчих життя. У першому — 20 років його наукової діяльності в галузі енергетики. Друге повністю присвячене комп’ютеробудуванню — створенню електронних обчислювальних машин (ЕОМ) та організації їхнього серійного випуску. Між ними — п’ять доленосних років, проведених у Києві, де й відбувся перехід від першого життя до другого. Він був досить різким, але і цілком зрозумілим. Дослідження в енергетиці, чим спочатку займався Лебедєв, вимагали багатьох обчислень, тому до засобів їхньої автоматизації й зміщувалися його інтереси.
Сергій Лебедєв захистив у 1939 році докторську дисертацію, не будучи кандидатом наук. В її основі — розроблена ним теорiя штучної стiйкостi енергосистем. Майже 20 років пропрацював Сергій Олексійович у Всесоюзному електротехнічному інституті (ВЕІ), з них останні десять керував відділом автоматики.
З початком війни з вересня 1941 року відділ зайнявся розробкою аналогових обчислювальних елементів, що виконували основні арифметичні операції для системи стабілізації танкової гармати й автоматичного пристрою самонаведення на ціль авіаційної торпеди. Розвиваючи цей напрям, С. Лебедєв створив у 1945 році першу в країнi електронну аналогову обчислювальну машину для розв’язання систем звичайних диференціальних рівнянь.
Майже кожна робота науковця в галузі енергетики супроводжувалася створенням обчислювальних засобів. Думка про побудову цифрової електронної обчислювальної машини з використанням двійкової системи числення виникла у нього ще в довоєнні роки. Віддалила цей задум війна.
Доленосним став переїзд ученого до Києва. Обраний у 1945 році дійсним членом АН УРСР, він став наступного року директором Інституту енергетики АН УРСР, який незабаром розділився, за його пропозицією, на два: електротехніки і теплоенергетики. Сергій Лебедєв очолив Інститут електротехніки. І спільно з лабораторією доктора технічних наук Льва Цукерника досліджував управління енергосистемами, за що їм присудили Державну премію. Потім створив власну лабораторію моделювання та регулювання, зорієнтувавши її з осені 1948 року на обчислювальну техніку, і повністю зосередився на створенні ЕОМ.
«МЕЛМ» прийнята до експлуатації! Академія наук УРСР. Київ, 1951 рік. Фото з сайту vlasenko.gta5pc.ru
До своїх ідей дійшов самостійно
Спочатку нове творіння С. Лебедєва називалося Моделлю електронної лічильної машини — «МЕЛМ». У жовтні—грудні він організував семінар, щоб ознайомити співробітників своєї лабораторії із проблемами цифрової обчислювальної техніки, а на семінарі в січні — березні 1949 року вже обговорювали принципи побудови «МЕЛМ», з основними рекомендаціями щодо побудови ЕОМ із програмою, яка зберігається в оперативній пам’яті.
Незадовго до цього американські вчені Джон Мочлі і Преспер Еккерт створили першу цифрову електронну обчислювальну машину «ENIAC». Та програма її роботи задавалася механічними перемикачами, що не дало змоги повністю автоматизувати обчислювальний процес.
Наступну машину «EDVAC» проектували у співпраці з відомим ученим Джоном фон Нейманом. У цьому комп’ютері, робота над яким завершилася в 1952 році, вже передбачили зберігання програми в оперативній пам’яті.
Примітивну ЕОМ «Baby» створили у Великобританії вчені Фредерік Вільямс і Том Килбурн. Вони першими продемонстрували, що в оперативній пам’яті машини можна зберігати не тільки числа, а й програми. А перша у світі цифрова електронна обчислювальна машина «EDSAC» англійського вченого Моріса Уілкса 1949 року була із програмою, яка зберігається в пам’яті, і, на відміну від «Baby», розв’язувала не лише тестові задачі.
Сергій Лебедєв дійшов до своїх ідей абсолютно самостійно. Бо науковий звіт Джона фон Неймана із принципами побудови ЕОМ не підлягав широкому розповсюдженню, а відповідні публікації у пресі з’явилися тільки в 1950-х роках. А першу у світі ЕОМ із програмою, що зберігається в пам’яті, — англійську «EDSAC» — запустили в експлуатацію в 1949-му — приблизно за рік до початку дослідної експлуатації «МЕЛМ», і відомості про неї вже ніяк не могли вплинути на формування ідей С. Лебедєва.
Наступні події, пов’язані зі створенням макета і перетворенням його на Малу електронну лічильну машину (знову ж «МЕЛМ»!), розвивалися стрімкими темпами, немов підтверджуючи життєве гасло вченого: «Час не чекає!» 4 січня 1951 року макет продемонстрували приймальній комісії АН УРСР. Потім переробляли макет на Малу електронну лічильну машину. Урядова постанова № 2759-132 1 серпня 1951 року зобов’язувала ввести «МЕЛМ» в експлуатацію вже в четвертому кварталі. І 25 грудня 1951 урядова комісія прийняла «МЕЛМ» у регулярну експлуатацію. А президія АН СРСР 4 січня 1952 року постановила доповісти Раді Міністрів СРСР про введення в експлуатацію першої в СРСР швидкодіючої лічильної електронної машини.
Свідоцтво на винахід «Автоматична цифрова машина» із пріоритетом від 4 грудня 1948 року отримали радянські вчені Ісаак Брук спільно з Баширом Рамєєвим. Судячи з блок-схеми, складеної Б. Рамєєвим, винахідники наблизились до ідеї зберігання програми обчислень в оперативній пам’яті. Але обмежилися використанням «програмної стрічки» для зберігання незмінної, наперед заданої програми обчислень. Інакше кажучи, вони залишилися на рівні «ENIAC», створеного в 1946 році. У Росії 4 грудня визначено як День інформатики.
Пізніше зберігання програми в оперативній пам’яті реалізували в машині «М-1» (науковий керівник І. Брук, головний конструктор М. Матюхін). Розробка «М-1» почалася в 1950 році, реальна експлуатація — з весни 1952-го, майже на півроку пізніше «МЕЛМ». Офіційного документа про введення в експлуатацію «М-1» немає. В єдиному звіті щодо роботи «Автоматичної цифрової обчислювальної машини М-1» від 15.12.1951 року вказано: «Дається короткий опис побудованої машини і принцип дії окремих її пристроїв». Вказано виконавців — чотири молодші співробітники, три техніки.
У передмові до книжки про машину «М-2», написаній Ісааком Бруком, зазначено, що експлуатація «М-1» розпочалася з весни 1952 року. Так, «М-1» стала другим комп’ютером у колишньому Радянському Союзі, введеним в експлуатацію на півроку пізніше «МЕЛМ». Оскільки розробка «МЕЛМ» здійснювалася в умовах секретності, Ісаак Брук і Башир Рамєєв не знали про роботи Сергія Лебедєва і тому вважали свій винахід першим у колишньому Радянському Союзі. Після розвалу СРСР «М-1» називають першою, створеною в Російській Федерації.
Уперше у світі розпаралелював обчислювальний процес
Під керівництвом Сергія Лебедєва і за його безпосередньої участі за понад 20 років створено 18 (!) ЕОМ, причому 15 з них випускали серійно. Ще дев’ять машин розробили його учні. Більшість машин — класу супер-ЕОМ, вони призначалися для великих обчислювальних центрів і протиракетних систем.
Його діяльність розпочалася зі створення лампових ЕОМ («МЕЛМ», «ВЕЛМ», «ВЕЛМ-2», «М-20», «М-40», «М-50»). «ВЕЛМ» стала першою вітчизняною супер-ЕОМ, тривалий час залишалася найпродуктивнішою в Європі й однією з найкращих у світі.
З появою напівпровідникових елементів науковець перейшов до розробки супер-ЕОМ другого покоління. Останню з них, створену в 1967 році напівпровідникову «ВЕЛМ-6», з продуктивністю мільйон операцій за секунду, випускали 17 (!) років. Нею оснастили багато обчислювальних центрів Радянського Союзу. Лондонський музей науки придбав 1992 року одну з останніх «ВЕЛМ-6», щоб зберегти пам’ять про найкращу на той час у Європі супер-ЕОМ.
Головний принцип побудови всіх машин, створених Сергієм Лебедєвим, — розпаралелювання обчислювального процесу. Вперше у світі реалізував він цей принцип у «МЕЛМ» і «ВЕЛМ», використавши арифметичний пристрій паралельної дії. У «М-20», «М-40», «М-50» додалася можливість роботи зовнішніх пристроїв паралельно із процесором. У «ВЕЛМ-6» з’явився конвеєрний (або «водопровідний», як назвав його С. Лебедєв) спосіб обчислень. У наступних ЕОМ використовувалася багатопроцесорність.
І донині принцип розпаралелювання процесу обробки інформації, вперше реалізований Серієм Лебедєвим, — основний у побудові супер-ЕОМ. Обчислювальну техніку з перших днів використовували з воєнною метою. Сергій Лебедєв був головним конструктором обчислювальних засобів системи протиракетної оборони країни (ПРО). Важливе значення робіт у галузі ПРО, які набагато випереджали в той час рівень закордонної військової техніки, призвело до того, що ім’я С. Лебедєва, як головного конструктора обчислювальних засобів ПРО, було засекречене.
Лише у 95-ту річницю із дня народження Сергія Лебедєва міжнародна наукова громадськість За?ходу, яка до того часу вже мала змогу краще ознайомитися з результатами діяльності науковця, визнала його видатні заслуги в галузі комп’ютерної науки і техніки. На медалі Міжнародного комп’ютерного товариства, приуроченій до цієї дати та врученій дітям С. Лебедєва, вигравіювано: «Сергій Олексійович Лебедєв. 1902—1974. Розробник і конструктор першого комп’ютера в Радянському Союзі. Основоположник вітчизняного комп’ютеробудування».
Заслуги Сергія Лебедєва перед українською наукою не забуті. Академія наук України заснувала премію його імені. Вулицю у Феофанії, на якій у двоповерховому будинку розміщувалася «МЕЛМ», названо його ім’ям. На будівлі, де розташовувався Інститут електротехніки АН УРСР, директором якого був Сергій Лебедєв, встановлено меморіальну дошку. До 100-річчя з дня народження вченого Національна академія наук України опублікувала архівні документи, багато з яких складені ним і підписані його рукою. Зібрано унікальні документи й експонати для створення музею про становлення і розвиток обчислювальної техніки та інформаційних технологій, але для них… немає приміщень.
Лебедєв Сергiй Олексiйович
Сергiй Олексiйович Лебедєв був засновником першого в континентальній Європі комп’ютера з програмою, яка зберiгається в пам’ятi «МЭСМ» і одним із розробників перших у світі цифрових електронних обчислювальних машин із динамічно змінюваною програмою обчислень. Під його керівництвом і за безпосередньої участі було створено 18 ЕОМ, причому 15 з них випускалися серійно. Досвід роботи Сергія Олексійовича Лебедєва унікальний, оскільки він охоплює період від створення перших лампових комп’ютерів, що виконували лише сотні і тисячі операцій за секунду, до надшвидкодіючих супер-ЕОМ на великих інтегральних схемах.
Сергій Лебедєв народився 2 листопада 1902 року в Нижньому Новгороді в сім’ї знаного просвітителя Олексія Івановича Лебедєва та Анастасії Петрівни, викладачки молодших класів в народному училищі. Батько – Олексій Іванович Лебедєв – був відомий у Росії, як автор відомої «Абетки» і «Словника незрозумілих слів». Незабаром після революції його запросив працювати до Москви нарком просвіти А. В. Луначарський, і родина Лебедєвих переїхала до столиці. У 1921 р. 19-річний Сергій склав іспити екстерном в середній школі і вступив до Московського вищого технічного училища (МВТУ) ім. М.Е.Баумана на електротехнічний факультет.
У 1928 році він отримав диплом інженера-електрика МВТУ ім. Баумана і залишився там викладати, одночасно займаючи посаду молодшого наукового співробітника Всесоюзного електротехнічного інституту (ВЕІ). Незабаром він очолив у ньому групу, а потім лабораторію електричних мереж.
У 1933 році спільно з відомим вченим П.С.Ждановим він опублікував монографію «Стійкість паралельної роботи електричних систем», доповнену і перевидану в 1934 р. Ще через рік ВАК присвоїв йому звання професора. У 1939 році Лебедєв, не будучи кандидатом наук, захистив докторську дисертацію. В її основу була покладена розроблена ним теорія штучної стійкості енергосистем.
Майже 20 років пропрацював Лебедєв в Москві, десять з яких він керував відділом автоматики, займаючись питаннями моделювання і регулювання енергетичних об’єктів. На початку Великої Вітчизняної війни у вересні 1941 року Сергій Олексійович евакуювався з ВЕІ до Свердловська. Тут він в дивовижно короткі строки спроектував швидко прийняту на озброєння систему стабілізації танкової гармати при прицілюванні. Ця система зробила танк менш вразливим і врятувала життя багатьом танкістам, так як дозволяла наводити і стріляти з гармати без зупинки машини. За цю роботу Лебедєв був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» Для створення системи стабілізації він використовував т.з. аналогові елементи на електронних лампах.
У 1944-му році – ще йшла війна – Сергій Олексійович переїхав до Києва, де був обраний академіком АН УРСР і призначений директором Інституту енергетики Академії наук України.
Про історію переїзду до Києва розповів син С.О.Лебедєва. Виявляється, отримавши пропозицію від АН УРСР, Лебедєв все ж сумнівався чи приймати її. Тоді дружина Лебедєва Аліса Григорівна запропонувала кинути жереб. Два згорнуті папірці з написами «Київ» і «Москва» були покладені в шапку і ретельно перемішані. Випав Київ.
Отримавши в своє розпорядження інститут, де розвивалися два мало сумісних наукових напрями – електротехнічний і теплотехнічний, новий директор вирішив їх розділити на два інститути. Сам Лебедєв став директором Інституту електротехніки АН УРСР.
Спочатку він організував лабораторію моделювання і регулювання та продовжив свої колишні дослідження з розробки пристроїв компаундування генераторів електростанцій, що підвищують стійкість енергосистем і покращують роботу електроустановок. У 1950 р. за ці роботи спільно з Л.В.Цукерником йому була присуджена Державна премія СРСР.
Двійкова система також не залишилася поза увагою вченого. Якби не війна, то роботу над створенням обчислювальної машини з використанням двійкової системи числення вчений почав би раніше – про це згадували співробітники, що з ним працювали. У той час будь-яких досить повних публікацій про двійкову систему числення і методику операцій над двійковими числами не було. Розроблена С.О.Лебедєвим методика виконання арифметичних операцій в двійковій системі числення і раніше розроблені чисельні методи розв’язання математичних задач стали теоретичною базою для побудови цифрової обчислювальної машини, яку задумав С.О. Лебедєв.
Після переїзду до Києва, починаючи з кінця 1948 р., Сергій Олексійович весь віддається виконанню давно задуманого – створення електронної цифрової лічильної машини. За словами самого Лебедєва, в 1948-1949 роках він вже розробив основні принципи їх побудови. На першому етапі робіт нове дітище Лебедєва одержало назву Модель електронної лічильної машини – «МЭСМ». В листопаді 1950 року на «МЭСМ» вже були виконані перші розрахунки – обчислення суми непарного ряду факторіала числа і зведення в ступінь, а в грудні 1951 року «МЭСМ» була прийнята Держкомісією АН СРСР в експлуатацію.
У березні 1950 року Лебедєва було призначено за сумісництвом директором лабораторії № 1 в московському Інституті точної механіки та обчислювальної техніки (ІТМ і ОТ) АН СРСР і він почав активну роботу над Великою електронною лічильною машиною – “БЭСМ”. У 1952 р. він переїхав до Москви, залишивши в Києві розпочату за його ідеєю розробку спеціалізованої ЕОМ – “СЭСМ” для розв’язування систем алгебраїчних рівнянь. Головним конструктором машини був призначений колишній аспірант Лебедєва З.Л. Рабинович.
За спогадами співробітників, які працювали із Сергієм Олексійовичем в Києві, він був ідеальним керівником. Задуману роботу він уявляв до найдрібніших подробиць. Досить сказати, що він спроектував майбутню “МЭСМ” сам, залучаючи співробітників тільки після необхідних роз’яснень, що і як зробити.
Він ніколи не підвищував голос навіть на тих, хто явно провинився, ставився до всіх виключно рівно і справедливо. У нього не було “любимчиків”, він завжди відзначав навіть невеликі успіхи своїх співробітників. У процесі налагодження машини рівних йому не було, він перевершував всіх у розумінні неполадок і збоїв в машині. У Сергія Олексійовича були свої “методи” визначати несправності з точністю до блоку. «У багатьох блоках першої “БЭСМ” в анодному ланцюзі були використані не лампи, а феритові трансформатори, – розповідає В.С. Бурцев. – Оскільки ці трансформатори були виготовлені кустарним способом, вони часто вигорали, при цьому виділяли їдкий специфічний запах. Сергій Олексійович володів чудовим нюхом і, обнюхуючи стійку, з точністю до блоку вказував на дефектний блок. Помилок практично не було».
“МЭСМ” була зроблена в одному екземплярі. Серійне виробництво машин, розроблених в ІТМ і ОТ АН СРСР, почалося через сім років з 1958 року. Виробництво “БЭСМ” не було розпочато раніше, так як Міністерство машинобудування та приладобудування СРСР не забезпечило поставку необхідних для “БЭСМ” потенціалоскопів для запам’ятовуючого пристрою. В результаті Лебедєву довелося використовувати пам’ять на ртутних трубках, що знизило швидкодію машини в п’ять разів. Саме це не дозволило “БЭСМ” стати першою серійною машиною в СРСР і найпродуктивнішою в світі на той час.
У 1958 році колектив ІТМ і ОТ під керівництвом Лебедєва розробив і передав в серійне виробництво дві ЕОМ: “БЭСМ-2” (модернізована “БЭСМ”) і М-20. У “БЭСМ-2” було реалізовано оперативний запам’ятовувальний пристрій на феритних осердях, широко застосовувалися напівпровідникові діоди, а також була вдосконалена конструкція (мілкоблочна). На цій машині вже почалося розв’язання важливих задач, зокрема, розраховувалася траєкторія польоту ракети, яка доставила вимпел Радянського Союзу на Місяць. В ЕОМ М-20 вперше була застосована автоматична модифікація адреси; сумісництво роботи арифметичного пристрою та вибірки команд з пам’яті; використана буферна пам’ять для масивів, які видаються на друк. Технічна швидкодія машини становила 20 тис. операцій на секунду.
У 1965 році з’явилася ЕОМ на напівпровідникових елементах “БЭСМ-4” , яка мала програмну сумісність з ЕОМ М-20.
У 1967 році була прийнята в серійне виробництво ЕОМ “БЭСМ-6” – перша в СРСР супер-ЕОМ другого покоління. “БЭСМ-6” мала швидкодію в 1 млн. операцій в секунду.
У “БЭСМ-6” був магістральний або водопровідний принцип організації управління. З його допомогою потоки команд і операндів оброблялися паралельно (до восьми машинних команд на різних стадіях). У ній була використана асоціативна пам’ять на надшвидких регістрах, що скоротило кількість звернень до феритної пам’яті і дозволило здійснити локальну оптимізацію обчислень в динаміці рахунку. У “БЭСМ-6” також було розшарування оперативної пам’яті на автономні модулі, що дало можливість одночасно звертатися до блоків пам’яті за кількома напрямками. Багатопрограмний режим роботи дозволив вирішувати кілька завдань із заданими пріоритетами, а апаратний механізм перетворення математичної адреси у фізичну дав можливість динамічно розподіляти оперативну пам’ять в процесі обчислень засобами операційної системи. Для машини був характерний принцип листової організації пам’яті та розроблені на його основі механізми захисту за числами і командами; розвинена система переривання, необхідна для автоматичного переходу від вирішування однієї задачі до іншої, звернення до зовнішніх пристроїв, контролю їхньої роботи. У електронних схемах “БЭСМ-6” було використано 60 тис. транзисторів і 180 тис. напівпровідників-діодів. Елементна база “БЭСМ-6” на ті часи була абсолютно новою, в ній були закладені основи схемо-техніки ЕОМ третього і четвертого поколінь.
У 1990-му році один з примірників “БЭСМ-6” був перевезений до Лондона і встановлений в Музеї науки як кращий для свого часу в Європі суперкомп’ютер.
Серед спеціалізованих ЕОМ, сконструйованих в ІТМ і ОТ АН СРСР, варто відзначити комп’ютери пов’язані з дослідженнями побудови протиракетної оборони (ПРО) «Діана-1» і «Діана-2» (1955) (конструктор Бурцев В.С.). Це були машини послідовної дії з комутованою програмою обробки, що мали автоматичне зняття даних з оглядової радіолокаційної станції з селекцією об’єкта від шумів і розрахунок траєкторії руху можливої цілі.
У 1958 році була створена ЕОМ М-40 з плаваючим циклом управління операціями, системою переривань. Вперше було використано поєднання операцій з обміном, мультиплексний канал обміну, робота в замкнутому контурі управління в якості керуючої ланки, робота з віддаленими об’єктами по радіорелейним дуплексним лініям зв’язку. В М-40 вперше була введена апаратура зберігання часу, застосовані ферит-транзисторні елементи і фіксована кома. Швидкодія М-40 складала 40 тис. операцій в секунду. Кілька років по тому з’явилася модифікація машини – ЕОМ М-50, розрахована на застосування в експериментальній системі ПРО.
Потім в 1963 році вийшла ЕОМ «5Э92» (С.О.Лебедєв, В.С, Бурцев та ін.) з широким застосуванням ферит-транзисторних елементів в низькочастотних пристроях і застосуванням спеціально розробленої контрольно-реєструючої апаратури з можливістю дистанційного запису інформації, що надходить з високочастотних каналів зв’язку.
Її модифікація «5Э92б», випущена в 1965 році, стала однією з перших повністю напівпровідникових ЕОМ. Швидкодія великої машини становила 500 тис. операцій в секунду, малої машини 37 тис. операцій в секунду. ЕОМ «5Э92б» складала основу Головного командно-обчислювального центру (ГКОЦ) системи протиракетної оборони Радянського Союзу.
У 1970 році ІТМ і ОТ здав в експлуатацію ЕОМ «5Э65» – перевізний високопродуктивний обчислювальний комплекс спеціального застосування, що забезпечував проведення досліджень в реальному масштабі часу в польових умовах з високим ступенем достовірності за рахунок застосування пам’яті з не руйнуючим зчитуванням, повного апаратного контролю, засобів усунення наслідків збоїв. Ефективності обчислювального процесу сприяли мінлива довжина слова та магазинна організація арифметичного пристрою. Із застосуванням комплексу були проведені дослідження різних бортових засобів радіовимірювань і радіонавігації в атмосфері і космосі.
У 1973 році з’явилася модифікація цієї машини ЕОМ «5Э67» – перевізний багатомашинний високопродуктивний комплекс із загальним полем зовнішньої пам’яті та апаратно-програмними засобами реконфігурації на рівні машин. Він забезпечував роботу в жорстких кліматичних умовах, а також унікальні радіовимірювання рухомих об’єктів у верхніх шарах атмосфери в реальному масштабі часу.
Останньою розробкою Сергія Олексійовича Лебедєва, яку він встиг запустити в серійне виробництво, стала перша мобільна багатопроцесорна високопродуктивна структура з модульною пам’яттю ЕОМ «5Э26» (С.О.Лебедєв, В.С.Бурцев, Є.О.Кривошеєв та ін.). Вона легко адаптувалася до різних вимог по продуктивності і пам’яті в системах управління спеціального призначення. Це була перша машина з автоматичним резервуванням на рівні модулів, яка забезпечувала відновлення обчислювального процесу при збоях і відмовах апаратури в системах управління. Вона також працювала в реальному часі, була забезпечена розвиненим математичним забезпеченням, ефективною системою автоматизації програмування і можливістю роботи з мовами високого рівня. В ЕОМ «5Э26» була реалізована енергонезалежна пам’ять команд на мікробіаксах з можливістю електричного перезапису інформації зовнішньою апаратурою запису і введена ефективна система експлуатації з дворівневою локалізацією несправної комірки, що забезпечувала ефективність відновлення апаратури середньотехнічним персоналом.
Досвід створення ЕОМ «5Э26» послужив базою для конструювання сімейства супер-ЕОМ «Ельбрус». Назва була запропонована Лебедєвим. Поява «Ельбруса» завершила створення ПРО СРСР, проте сам він уже не встиг взяти участь в їх створенні.
Сергій Олексійович Лебедєв помер 3 липня 1974 року в Москві.
У рік 95-річчя з дня народження С.О.Лебедєва заслуги вченого визнали і за кордоном. Як піонер обчислювальної техніки, він був відзначений іменною медаллю Міжнародного комп’ютерного товариства з написом: “Сергій Олексійович Лебедєв 1902-1974. Розробник і конструктор першого комп’ютера в Радянському Союзі. Основоположник радянського комп’ютеробудування”.
