У чому різниця між православям та вірменським християнством

Православ’я і католицизм та головні відмінності між ними. Реферат

Особливо це стосується таких релігій які містять у собі такі елементи, що забезпечують їм поширення за межами традиційного культурно-етнічного та релігійного ареалу, в якому вони сформувались. Потрапляючи на інший ґрунт вони стають об'єктом інтерпретації, як на рівні індивідуальному так і на рівні суспільної свідомості. Це з неминучістю призводить до виникнення нових гілок даної релігії. В християнстві таким прикладом є існування православ’я і католицизму. Спробуємо з’ясувати, що ж є спільного і відмінного в цих християнських напрямках.

Особливості віровчення православ'я

Основні положення православного віровчення (догмати) зафіксовані з двох рівних за авторитетом для церкви джерелах "Священному Писанні" (Біблії) і "Священному Переданні (переказі) " (матеріали помісних і вселенських соборів ІV-VІІІ ст. Праці церковних авторитетів того часу, яких називають "святими отцями", давня богослужебна практика).

Головні догмати викладено в Символ віри. (Нікеоцаргородський Символ віри) 825-981рр. в 12 членах (параграфах). Це вчення про Трійцю, сходження святого Духа тільки від Бога-отця, боговтілення, спокутування, воскресіння, вознесіння Ісуса Христа як боголюдини, визнання святості єдиної апостольської церкви, необхідності хрещення і чекання воскресіння з мертвих.

Православна традиція вимагає збереження в недоторканості не тільки зміст догматів в інтерпретації "отців церкви" але й збереження їх догматичного формулювання.

Православ'я не припускає ні збільшення ні скорочення кількості догматів, що канонізовані вселенськими соборами. істинами вважаються тільки ті положення віровчення які затверджені першими двома вселенськими соборами.

Таким чином, усі догмати, які були прийняті після VІІ Вселенського собору і католицький догмат про "філіокве" православні богослови відкидають. Останнім "отцем церкви" православні вважають Іоанна Дамаскіна (VІІІст.).

Християнський Захід знаходився під впливом Риму з його латинською культурою, яку сприйняли і варварські королівства у вигляді Римської Літургії і латинської літургічної мови.

Але на Сході склалась зовсім інша ситуація. Культура народів які попали в орбіту християнства були дуже різні і не піддавались злиттю (культури вірмен, єгиптян, сирійців, ефіопів, еллінів тощо).

Ні одна мова не могла бути до кінця пануючою. Так на Сході сформувався принцип, який зберігся до сьогодення, згідно з яким богослужіння повинно зберегтися і проводитись на мові зрозумілої народу. Цей принцип був священний в новозавітній легенді про заснування церкви Христа в день П'ятидесятниці коли на апостолів зійшов Дух святий і вони заговорили на мовах народів, які перебували в Єрусалимі.

Крім того у Східній Римській імперії і пізніше у Візантійській імперії не склався однин загальний церковний центр. Тут було як, вже згадувалось, чотири єпархії, які носили титул патріархату і претендували на керівництво загально церковними справами: єрусалимський антіохійський, олександрійський та константинопольський. Останній з них хоч і був наймолодшим за часом, але використовуючи свої близькі стосунки з імператором, претендував на виняткове становище і навіть іменувався "вселенським".

У 313 р. Міланський (Медіоланський) едикт про віротерпимість імператора Костянтина І Великого дозволив тобто зрівняв у правах християнство і язичництво. У 330 р. він переніс столицю імперії у Візантію (Константинополь). У 395 р. Римська імперія розпалась на Східну і Західну. Внаслідок цього починають формуватись Східний (константинопольська) і Західний (Римська) церква. Пани римські, спираючись на традицію згідно з якою Рим був резиденцією ап. Петра, вважали Рим центром Вселенської церкви. Це привело до претензій Пап до визнання супрімації (главенства) панської влади над світською. Почалися політична і догматична конфронтація між папою та імператором.

Протистояння посилювалось також внаслідок догматичних, теологічних та обрядових розбіжностей.

У 589р. на Толедському соборі Римська церква внесла зміну в Символ Віри (Філіокве) Сходження духа святого від Ісуса Христа (бога сина) Східна церква засудила це як єресь.

VІІ (ІІ Нікейський собор) останній який визнає Православна церква. До того ж папа Микола І фальсикував документ т. зв. "Константинів дар" згідно якого сам Римський престол отримав право влади над Західними Римськими провінціями.

858 р. протиріччя це більше загострилися і 1054 на Константинопольському соборі остаточно відбувся розкол (схизма) християнської церкви на західну римо-католицьку (латинську) і східну православну (ортодоксальну) греко католичну церкву.

З ослабленням Візантійської імперії, поступово слабшали зв'язки між східними патріархатами, посилювались сепаратиські тенденції. Поступово патріархії перетворились на автокефальні церкви Автокефалія - від грецького (avtos-сам, кефалі-голова) - тобто незалежна самоправна церква. На відміну від Римо-католицької церкви де з самого початку склалась суворо централізована ієрархія на основі супріматіі Пана Римського, якого католики вважають намісником Християн на землі, Вселенська Православна церква вважає єдиним головою церкви Ісуса Христа.

За довгу історію існування православ'я за різних історичних умов багато церков досягли стану автокефалії, спираючись на традицію і канони православної церкви. (Новий завіт, 34-е правило Святих Апостолів, 9-е правило Антіохійського собору).

В наш час існують: Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антіохійська (Сирія, Ліван), єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська (Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елауська (Греція), Албанська, Польська, Чехословацька, Американська, Синайська, Фінляндська, Японська православні церкви мають автономію.

Православна обрядність

Православний культ відрізняється великою кількістю ритуальних дійств, яким приділяється важлива роль. Абсолютизація обрядово культової сторони релігії характерне для православ'я має назву - обрядовір'я.

Вся культова діяльність православ'я, проникнути символічним значенням, втіленим в обрядах, таїнствах, святах та ін.

Цілим комплексом церковних обрядів e богослужіння. Головне православне богослужіння літургія в ході якої здійснюється таїнство євхаристії. В православ'ї літургія має назву обідня. Під час обідні здійснюються пізні ритуали, молитви, проповідь, духовне піснепіння (без муз. супроводу - хорове).

Літургія виконується кожної неділі і в свята. В найбільш значних святах виконуються служби які продовжуються всю ніч всенощне бдіння. Крім літургії проводиться: вечірня, повечірня (після вечірні), полуночниця, утреня (в 1-й, 3-й, 6-й, 9-й час (7, 9, 12, 15 годин). Але на практиці проводяться 3 служби - вечірня, утреня, літургія, решта приєднуються до них.

Проповідь e важливою складовою богослужіння і пропаганди та пояснення віровчення.

Основу православної обрядності складають християнські таїнства. В православ'ї визнається 7 таїнств: хрещення, причастя, покаяння, шлюб, єлеосвяття, священство і миропомазання.

Хрещення - прийняття людини в лоно церкви. Після хрещення прощається первородний гріх. В православ'ї здійснюється шляхом занурення немовля в купель.

Покаяння (сповідь віруючим своїх гріхів перед священиком, щоб одержати через нього прощення від бога) Таємниця сповіді зберігається церквою (спочатку публічно таємно з VІІІ ст.).

Причастя (євхаристія) - головне таїнство християнської релігії. З'їдання хліба та вина які сприймають як тіло та кров Христа, через що віруючі залучаються до союзу з Христом (в VІІст. прийнято всіма храмами, затверджено 787 Нік. соб.) В Православ'ї здійснюється причастя хлібом і вином (квасним хлібом).

Миропомазання - таїнство що передає віруючому "благодать святого Духа" шляхом змазування його ароматичною речовиною - миро. Проводиться після хрещення і причащання (в православ'ї відразу) щоб зберегти чистоту "накладають печатку Святого духа".

Шлюб - ґрунтується на уяві про те, що сам Бог з'єднує людей в родину. Затвердилось пізніше других (XVІ ст.).

Елеосвяття (маслосвяття) — таїнство яке здійснюють над хворим або помираючим (називається соборування). Шляхом помазання єлеєм передають благодать Духа Святого, що зцілюe від хвороби тілесної і духовної. Читаються сім послань апостольських і вимовляють 7 єктіній (прошеній).

Священство - це посвячення в духовний стан шляхом рукопокладення (хіротонії).

Під час ритуалу на рукопокладаючого сходить Святий Дух і той стає посередником між Богом і людьми.

Важливе місце в православній обрядності займає храм. Православні храми зорієнтовані із сходу на захід. У східній частині храму розташовані вівтар - центр богослужбової діяльності, віддалений стіною, прикрашеною іконами (іконостасом), в західній - центральний вхід.

Культ ікон надзвичайно поширений в православ'ї. Православні поклоняються також хресту. В православ'ї хрест - чотирьох, шести та восьми кінцевий (куль хреста введено в 4ст.).

Важливе місце займав також культ святих. В православ'ї існує 7 рангів святих: ангели, пророки, праведні, преподобні, святителі, мученики.

Ангели (agelos - вісники) поділяються на 9 чинів, 3 лика:

• 1 - серафими, херувими, престоли;
• 2- господства сили і власті;
• 3 - початки (начала), ангели, архангели.

Сили - виконують волю Божу, серафіми - пломеніють любов'ю до Бога, херувіми - сяють світлом богопізнання.

Ангели зла - дияволи. Голова дияволів - сатана - протидіючий. (Воланд, Вельзевул, Люцифер, Мефистофель).

Пророки - ті що наділені даром передбачати. Праведні (преподобні) ті що прославились подвигами во славу Божу. Мученики - ті що прийняли мученицьку смерть за віру. Шануються також останки (мощі) святих.

Сучасна православна церква складається з:

1. первісного осередку церкви - громади віруючих (парафії).

Парафія очолюється верховним органом, який складається з мирян.

Духовенство задовольняє релігійні потреби прихожан але не втручається в адміністративно-господарську діяльність парафії. Витрати на утримання храму та обслуговуючого персоналу плануються за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажу свічок, предметів культу, доходів від треб (хрещень, похоронних відправ, вінчань).

2. Парафії об'єднані в округи (благочиння).

3. Благочиння складають єпархії, що територіально збігаються з областями. Єпархії очолюються архиреями які підпорядковані голові автокефальної церкви - патріарху.

В православ'ї існує три ступені священства: єпископи, пресвітери, диякони.

Єпископи - це всі вищі ієрархи (архиреї): патріарх, митрополити, архієпископи, єпископи. Займати вищі посади можуть тільки представники чорного духовенства (ченці).

Пресвітери - це священики (ієреї). Диякони - помічники священика при богослужінні та відправленні обрадів. (біле духовенство - жонате).

Православ'я визнає як чоловічі монастирі так і жіночі. Головні чоловічі монастирі називаються Лаврами.

Догматичні, культові та організаційні особливості католицизму

Віровчення католицької церкви ґрунтується на Святому Письмі і Святому переказі Католицька церква, як відомо, вважає богонатхненною усю Біблію (Вульгату) а Святий переказ - джерелом віровчення, рівноцінному Святому Письму.

Право тлумачити Святе Письмо, католицька церква визнає тільки за ієрархією католицької церкви.

Визнаючи Нікео-Царгородський (Константинопольський) Символ віри (Symbolum, Credo) і його 12 членів католицький символ віри вже в ранньому середньовіччі було винесено зміни, які не вказані на Сході. Вже в ІV ст. Символ було перекладено на латинь. При Карлі Великому (франкському) цей символ був декретовано булою папи Клімента VІ cт. «Унігенітус» 1349р. і підтверджено І і ІІ Ватиканськими соборами. На основі «запасу добрих справ» розглянулась практика надання, а з ХІІІ ст. продажу «індульгенцій».

Індульгенція (від лат. - іndulgentіa - милість) - папська грамота, яка свідчила про відпущення здійснених та це ж здійснення гріхів.

Для католицизму притаманне надзвичайне панування Богородиці - Діви Марії. (Мадонна) яке набувало рис екзальтації. Її шанують як «заступницю» перед Богом, як особливо добре знає біди людей, особливо жінок. Католицизм утворив цілий напрям теології маріологію.

В 1854р. проголошено догмат про «непорочне зачаття Діви Марії» (легенда поширюється, ХІІ ст.). В 1950р. прийнято догмат про тілесне вознесіння Богородиці після смерті на небо, а в 1964р. Павло VІ ст. проголосив Діву Марію «матерію церкви».

Особлива роль католицизмі належить папі Римському. Він вважається не тільки головою католицької церкви але й вищою інстанцією в справах віри, вищим авторитетом.

В 1870 р. І Ватіканський собор проголосив догмат про непогрішимість папи у справах віри, колі він говорить с кафедри (ex cathedra), тобто виконує обов`язки пастиря всіх християн (І ст. 20 Вселенський) поширений у всій Західній Європі.

На Толедському церковному соборі у 589 р. в Символ віри було привнесено філіокве (лат. fіlіoque й від сина). Добавлення стверджувало, що Дух святий сходить не тільки від Бога отця, а й від Бога сина. Остаточно цей догмат був закріплений в католицизмі в ХІ ст. що і стало приводом до розколу у 1054р.

В 1439р. на Флорентійському соборі було внесено догмат про чистилище.

Згідно з католицьким віровченням чистилище - місце між раєм і пеклом де душі грішників які не отримали прощення в земному житті, але які не мають смертних гріхів, перед тим як потрапити до раю горять у вогні чистилища. Час перебування душі в Чистилищі може бути скорочена «добрими справами» тих хто залишився на землі (мотиви, жертви, матеріальні внески тощо). Догмат був підтверджений у 1562 Тридентським собором.

З цим вченням пов`язано також вчення про «запас добрих справ». Згідно з яким клір має можливість полегшити долю душі за рахунок «запасу добрих справ» тобто сукупності заслуг здобутих подвигами Христа, Богоматері, святих та віруючих.

Це вчення було сформовано схоластами в ХІІІ ст. Разом з визнанням першості папи на усією християнською церквою католицизму притаманні й інші канонічні відмінності від православ`я: безшабашність (целібат), обов`язкова для всього духовенства, нерозривність церковного шлюбу. (від лат. caelebs - нежонатий) - введено Григорієм VІІ (1073-1085) підкріпленої 1967р.

Культ католицизму теж має деякі особливості, хоча використовуються ті ж предмети і об`єкти культу. Храми, ікони, театралізовані дійства в яких більш ніж у православ`ї і протестантизму проявляються і використовуються різні види і жанри мистецтва.

Зберігається культ ангелів і святих мощей, реліквій. Проте католицька церква надає більшого значення і активніше проводить канонізацію (зарахування до святих) і беатифікацію (піднесення до рангу блаженних). Право канонізації і бестифікації (початкова ступінь канонізації) поступово була зосереджена в руках папи. В католицизмі дуже розвинутий культ мощей і святих.

Католицизм як і православ`я визнає 7 таїнств. Головним богослужінням є літургія (меса), під час якої здійснюється обряд причащання (євхаристії). До недавнього часу мирян причащала тільки хлібом (облатка) (гостії - від лат. - жертва) з зображенням хреста.

Хрещення в католицизмі відбувається шляхом занурення і обливання. Миропомазання здійснюється у 7-12 років обов`язково єпископом (конфірмація).

У католицизмі існує строгий поділ на клір і мирян. Крім історично усталених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи), в католицькій церкві і ієрархії виділяється особлива група - кардинали.

Кардинал (від лат. cardіnalіs - головний) призначається папою з погодження консисторії - зібрання кардинальської колегії. Символом кардинала з ХІІІст. є червона шапка. (У папи - тіара - потрійна корона яка символізує троїстість прав пари як судді, законодавця і священнослужителя). Іоан Павло І і ІІ відмовились від коронації). На папський престол обирається на все життя на спеціальному зібранні колегії кардиналів (конклав) один з його членів. Папа вважається вищих ієрархів, вікарієм Ісуса Христа, наступником св. Петра, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом і митрополитом римської провінції, сувереном міста - держави Ватикан».

Вікарій (лат. vіcarіus - замісник, намісник) Прімас - (лат. - перший) титул голова церкви.

До вищої ієрархії віносносять тих кого призначає папа (вікарії, легати) до нижчої тих чия влада виходить від єпископа.

Адміністративним центром католицизму є Ватікан. (Vatіkano - пагорб в Римі) де розташовані палац, собор Петра (територія 44га). На основі Лютеранського конкордату з Мусолліні, Ватикан - держава, яка має терит., юрисдикцію, кордони і уряд - курію. (3 тис. службовців і 1тис. підданих).

До католицької церковної організації належать також чернечі ордени і конгреції, серед яких найбільшими є єзуїти - 25 т., Францисканці - 20 т., салціанці - 20 т., християнські брати - 16 т., бенедиктинці - 10 т., домініканці - 8 т. Всього католицька церква має 1,5 млн. ченців і чорниць. У тому числі 400 т. священників.

Висновок. Внаслідок поділу Римської імперії на Західну, де домінувала латинська мова і культурна спадщина та один церковний центр Рим та Східну (Візантію) де культурної та церковної домінанти не склалось утворилось дві церкви з специфічними рисами. Схизма 1054 року привела до остаточного поділу християнства на католицизм та православ'я.

Католицизм і православ'я мають досить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації. Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування до соціального оточення. Православ'я міцно тримається догматичної закостенілості, що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри.

Література

1. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. –К.: Наукова думка, 1995.
2. Лубський В. І. Релігієзнавство: Підручник. –К.: Вілбор, 1997.
3. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. –К.: Освіта, 1997.
4. Релігієзнавство / За ред. Бублика. –К.: Юрінком Інтер, 1998.

Єднання християн. Чи будуть православні і католики разом святкувати Великдень?

Після переходу Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на григоріанський календар для Різдва та інших нерухомих свят і дозволом Православної церкви України (ПЦУ) святкувати парафіям за їхнім бажанням Різдво 25 грудня, погляд багатьох тепер звернутий на Великдень. Чому Пасху православні й католики світу святкують по-різному? Чому не разом? Які шанси домовитися? Який ефект це могло б мати на світове християнство?

Про спільне відзначення Великодня християнами Заходу і Сходу говорять давно. Але зараз питання набирає більшої актуальності. Цілі церкви – як-то УГКЦ – найбільша східна церква світового католицизму – перейшли на григоріанський календар. Роздумують про це і православні України.

Але з Великоднем, який є рухомим, справа важча. Наразі працює спільна комісія Вселенського патріархату і Ватикану, щоб дійти якоїсь згоди.

Тим більше, що немає куди зволікати. У 2025 році буде 1700 років Першому Вселенському собору, який відбувся у візантійській Нікеї, на якому, власне, і встановили правило визначення дати Пасхи.

Цікаво, що в ювілейний рік православні і католики з протестантами відзначатимуть Великдень в один і той же день – Пасха спільно припадає на 20 квітня 2025 року.

Таке трапляється, але хтось бачить тут більший символізм, аніж просто календарний збіг.

«Це прекрасно, тоді б християни разом рухалися б вже в одному календарі. Був би один вимір часу і це було б просто чудово. Це була б прекрасна нагода і символізм дуже важливий для усіх релігій. Тому символізм справді присутній тут», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Оксана Горкуша з Відділу релігієзнавства Інституту філософії імені Сковороди.

«Святі отці Нікеї»

Власне, як встановив Нікейський собор в 325 році, Пасха має відзначатись в першу неділю після першого повного місця після весняного рівнодення.

«Так як наш світ кружляє довкола сонця – рік тому 365 днів – так само й місяць має свій цикл і кружляє довкола Землі. І цей цикл – десь трохи більше від 29 днів. І людство дивилось не лише на Сонце, але й на Місяць. Тому могли числити місяці – ми їх навіть називаємо «місяць» (в календарі) – так само звучить як Місяць – супутник Землі», – каже професор Папського Східного інституту у Ватикані Даниїл Ґаладза.

Нікейський собор 325 року на стародавній фресці. Ліворуч на передньому плані - візантійський імператор Костянтин Великий. Саме він скликав перший Вселенський собор для вирішення канонічних питань, а також і календарних

Ніби все ясно, ніби формула чітка – перша неділя після першого повного місяця після весняного рівнодення. Але тут вступає в дію астрономія, математика, календарні розрахунки, а також традиції.

І обчислення Великодня за західними та східними традиціями використовують різні Пасхалії, що призводить до того, що одне й те ж правило призводить до різних дат.

Розходження між датами Великодня за східною і західною традиціями зумовлене різницею в даті церковних нових місяців, і різницею між сонячними календарями – 13 днів у XXI столітті.

Великдень за григоріанським календарем в 45% випадків відзначають на тиждень раніше, ніж за юліанським, у 30% випадків збігається, 5% – різниця в 4 тижні, і 20% – різниця в 5 тижнів (більш ніж місячний цикл). Різниці в два-три тижні не буває.

Проблема ще і в тому, що весняне рівнодення не має фіксованої дати – через різницю між календарним і астрономічним роком, і щорічно може зрушуватися на кілька годин. Але у високосний рік відбувається коригування, і рівнодення повертається на вихідну позицію. Залежно від року воно може бути 19, 20 або 21 березня – принаймні в українських географічних широтах.

Фактор Песаха

Також за юліанської традицією Великдень не може відзначатись до або одночасно з єврейською Пасхою – Песахом.

Проте це правило не фігурувало чітко на Першому вселенському соборі. До нього ранні християни радились з рабинами, коли єврейських Песах і від цього вже відштовхувались при святкуванні воскресіння Христа.

Повторюються такі міфи, що православні мусять святкувати Великдень після єврейської Пасхи, але це є пізніша інтерпретація каноністів

Але, як кажуть історики церкви, вже сам Нікейський собор був ознакою того, що християнство активно поширювалось і вже стало повноцінною релігією того старого світу. До того ж єврейство на той час вже було розсіяним і багато старих книжок було втрачено, і тому євреї мусили в багатьох аспектах, що називається, відбудовувати релігійне життя від початку вже в діаспорах.

Наполягання на тому, що Пасху не можна святкувати одночасно або перед єврейським Песахом з’явилось вже в 11–12 століттях. На цьому наполягали візантійські каноністи.

А зараз цей підхід збережено в юліанському календарі при визначенні дати Великодня.

«І ця інтерпретація стала дуже важливою для православних. Для католиків це ніколи не грало ролі, цей елемент їм не був важливим. Католики не мали такої інтерпретації. Тому повторюються такі міфи, що православні мусять святкувати Великдень після єврейської Пасхи, але це є пізніша інтерпретація каноністів», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Даниїл Ґаладза.

«Ми там – ви там»

Не вперше Ватикан і Константинополь намагаються знайти компроміс у питанні спільного підходу до дати Великодня.

Ще в 1997 році була зустріч у сирійському Алеппо, – а це дуже важливе місто для раннього християнства, – на якій були представлені і Ватикан, і Вселенська та Московська патріархії, і деякі протестанти, та за участі Всесвітньої ради церков.

Направду кажучи, повинна бути одна Пасхалія, яка б збігалася в усьому християнському світі, включно з протестантським

І було узгоджено три принципи, за якими визначати дату Великодня. По-перше, говорилось про важливість спільної історії і символів віри для всіх християн. По-друге, було наголошено на важливості збереження формули Нікеї при визначенні дати Пасхи. І по-третє, визнавалось, що географічною точкою пасхального відліку має бути Єрусалим – місце, де й відбулося Воскресіння Христове. Тобто щоб рівнодення, повний місяць географічно прив’язувати саме до Єрусалима.

Беззаперечним є те, що Великдень має бути в неділю – це стара традиція – в давні часи першим днем тижня була саме неділя.

Але тоді, понад чверть століття тому, остаточно так і не домовились, і християни Сходу й Заходу і далі святкують Пасху по-своєму.

Глава ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній окроплює святою водою українських військовослужбовців з пасками під час спеціальної служби для ЗСУ напередодні Великодня. Михайлівський собор, Київ, 12 квітня 2023 року

Нині ж, коли в Україні на григоріанський календар для нерухомих свят перейшли греко-католики, коли ПЦУ подумує над цим також, то багато хто пропонує компроміс між Заходом і Сходом у питанні дати Великодня.

Якщо Різдво все активніше відзначається за григоріанським календарем, то, можливо, католикам варто піти на компроміс і пристати на юліанську формулу визначення Пасхи? Але все це лише пропозиції, й невідомо, до якого знаменника дійде комісія Ватикану і Константинополя.

«З одного боку, православні не хочуть порушувати настанови Першого Вселенського собору, а з іншого – справді є бажання святкувати разом найбільше християнське свято – Воскресіння Христове, – каже в інтерв’ю релігієзнавець Андрій Смирнов з Острозької академії.

«Якщо католики і православні домовляться – то є шанс, що надалі, після 2025 року, будуть спільно узгодженні дати. Але це є предметом перемовин між двома делегаціями. І ці консультації будуть тривати до 2025 року, – додає він.

1000 великодніх пасок виклали у формі тризуба у Львові під час акції зі збору коштів на дрон для одного з підрозділів ЗСУ. Львів, 8 квітня 2023 року

А що протестанти?

Протестанти не активно залучені в діалог щодо дати Великодня, але з ними теж відбуваються консультації – зокрема з архієпископом Кентерберійським, керівником Англіканської церкви. Ведуться розмови і з німецькими лютеранськими єпископами, і з протестантами інших країн і континентів.

Ніколи не кажи «ніколи»! Якщо є люди доброї волі, якщо є бажання, то теоретично це можливо. Але чи погодять?

Співрозмовники Радіо Свобода кажуть, що якщо домовляться католики і православні, то протестанти не чинитимусь спротив і приєднаються до спільного рішення.

«Зараз іде величезна робота між римським Апостольським престолом і Вселенською патріархією, щоб нарешті цим величезним церквам – Католицькій і Православній – нарешті виробити єдину Пасхалію. Тому не будуть ні греко-католики, ні православні України зараз ставити воза перед конем– не будуть самі розробляти ніякі Пасхалії, а воно вирішуватиметься в ширшому контексті. Бо, направду кажучи, повинна бути одна Пасхалія, яка б збігалася в усьому християнському світі, включно з протестантським», – каже в інтерв’ю релігієзнавець Сергій Здіорук.

2025: Шанс для єдності

Серед настроїв нині панує обережний оптимізм. Стимулюючим фактором саме буде 1700-ліття від проведення Нікейського собору – першого з семи древніх соборів.

І є очікування, що протягом двох років компроміс може бути знайдено.

«Я переважно є оптимістом. Є багато причин бути песимістом в сьогоднішньому світі. Як в минулому багато людей казали, що ніколи не доживуть, щоб побачити розвал Радянського Союзу. А він відбувся! Зараз багато змін у світі відбувається – не лише поганих, але й добрих. Як кажуть: Ніколи не кажи «ніколи»! Якщо є люди доброї волі, якщо є бажання, то, думаю, теоретично це можливо. Але чи погодять? Очевидно, що будуть ті, хто буде протиставлятись будь-яким змінам», – каже в інтерв’ю професор Даниїл Ґаладза.

А релігієзнавиця Оксана Горкуша зауважує: «Це була б велична подія єднання християн. І я би просто була б щаслива від такої події. Бо світ міняється і християнство, якщо воно не буде мінятися і не буде актуальним для сучасності – воно буде забуватися. Тому спільна дата зближувала б християн світу і водночас робила б актуальним саме християнство. Спільний Великдень – це була б велична подія, яка впустила б нове християнське натхнення у світ».