Як називається муха зброя

§ 18. Історія розвитку та класифікація стрілецької зброї. Історія українського зброярства. Озброєння іноземних армій

• Історія розвитку стрілецької зброї • З найдавніших часів людина прагнула відшукати засіб, за допомогою якого могла би впевнено вражати ціль — на полюванні або в бою — з великої відстані.

Використання енергії пороху для метання куль знаменувало початок нової ери у військовій справі: з’явилася галузь в системі озброєння — ручна вогнепальна зброя.

Вогнепальна зброя — зброя, у якій для викидання снаряда (міни, кулі) із каналу ствола використовується сила тиску газів, що утворюються під час згоряння метальної вибухової речовини (пороху) або спеціальних горючих сумішей.

Поєднує в собі засоби безпосереднього ураження (снаряд, міна, куля) і засоби метання їх до цілі (гармата, міномет, кулемет, автомат, гвинтівка, пістолет тощо).

Першу зброю зі застосуванням пороху вигадали китайці ще в VI ст., вона називалась хо-пао. Хо-пао мало вигляд куль (схожий на сучасну гранату). Щоб використати давньокитайську зброю, треба було тільки підпалити кулю і метнути з катапульти чи з рук. Хо-пао робилося так: сірку, селітру, дерев’яні волокна, олію і миш’як загортали в багато шарів грубого паперу і обмазували смолою. Хо-пао летів, фонтануючи вогнем і з гуркотом розривався, димучі обломки, виділяли отруйний дим миш’яку. У цій зброї використовувались тільки вибухові властивості пороху. Крім «хо-пао» існували «вогняні яструби», «вогняні колючки», «чорні дракони».

Про китайські кулі дізнались у Візантії, грек Каллінік помістив порох і нафту у металеву спеціальну посудину, з якої з легкістю можна було виливати грецький вогонь на ворога. Винахід сподобався імператору Костянтину IV і першу свою атаку в бою випробував в Греко-арабській війні в 673 році. Араби так казали про грецький вогонь: «Грецький вогонь поїдав все: ні каміння, ні залізо не могло йому протистояти. » (іл. 18.1).

Іл. 18.1. Грецький вогонь

Руси теж зіткнулися з грецьким вогнем в 941 році, коли князь Ігор йшов в похід на Царгород. Крім грецького вогню, греки кидали кулі з отруйним димом, який збивав моряків з глузду. У ІХ—ХІ століттях грецький вогонь часто використовувала грецька флотилія.

Після морської поразки в греко-арабській війні, після 673 року араби розгадали секрет пороху. Найкращим снарядом арабів IV—XII ст. можна вважати снаряд «Залізний грім арабів», який складався з глиняного горщика, наповненого порохом. «Залізний грім арабів» навів страх на європейців під час Хрестових походів. Але найдивовижніше те, що найбільше європейці боялись не вибухів, а запаху сірки, яку виділяв «Залізний грім арабів». Запах сірки за розповідями священиків XI ст. — присутність диявола.

У Європі виявились сміливці, які відкрили склад пороху. Багатьом вченим приписують звання відкривача пороху: англієць Роджер Бекон 1214-1292 р., німецький філософ Альберт Великий 1193-1280 р., монах Бертольд Шварц. Бертольда Шварца вважали першовинахідником пороху до 20 ст.

У 1320 році (за «Арабським Трактатом») почали використовувати «модфу» — першу вогнепальну зброю, її конструкція була дуже проста: залізну чи дерев’яну трубку забивали з одного кінця, в порожнє місце засипали порох, а потім закладали жменю каміння (прототип картечі).

Після успішного використання «модф», європейці хотіли перевершити арабів в вогнепальній промисловості. З 1345-1346 років германські князівства починають виробництво бомбард (від лат. Bomba — «грім», adere — «горіти»). Розміри бомбард просто колосальні (наприклад, нідерландська «Скажена Грета» мала в довжину 5 метрів, її вага була 5 тонн. Вага ядра 325 кг, діаметр ядра 64 см). Бомбарди вражали ціль не тільки ядрами, а й звуком. За словами очевидців, від пострілу бомбарди падали коні. У битві при Кресі в 1346 р. невелика англійська армія «бомбардистів» розгромила 30-тисячну армію французького короля Філіппа VI. Постріли з бомбард викликали паніку у противника.

Перші рушниці з’явились в 1410-х. Перші рушниці називались «пищалами» (чеськ. — «дудка»). Такою зброєю вперше скористалися в часи гуситських воєн 1419-1437 рр. Німецькі лицарі, що йшли проти пищалей з мечем, зазнавали значних утрат. Після гуситських воєн «пищала» відіграла значущу роль в європейській піхоті. Від чеського слова, яке використовувалось до XV ст., пішла назва «пищаль» (іл. 18.2), а в XVII ст. воно дало назву і пістолету.

Iл. 18.2. Пищалі

Інші рушниці XIV ст, виглядали як маленькі гармати. Їх стволи мали посилені кільця біля ствола, посередині та в задній частині. Така зброя дістала назву бомбарделла («бомбардочка»). В 1364 році правителі італійського міста Перуджі наказали змайструвати 50 бомбарделл, які пробивають будь-який обладунок.

Маленькі бомбарделли і пищалі були легкими і більш-менш зручними, але постріл доносив вбивчу силу кулі всього на 25-30 метрів. Вирішенням проблеми стали «аркебузи» — мушкети зі стволом 80-10 см (іл. 18.3). Для стрільби з аркебузи потрібні два солдати, один клав аркебузу на плече і наводив на ціль, а другий підпалював ґнотом заряд.

Іл. 18.3. Аркебуза

Наприкінці XV ст. найкращою піхотою була іспанська. Іспанія перша країна яка перейшла від простих пищалей до сучасних на той час мушкетів (іл 18.4). Мушкет мав ствол 110-120 см, калібром 20-23 мм, ложу з коротким прикладом, що дозволив зручно прицілюватись і ґнотовий замок. Важив іспанський мушкет 6 кг. Мушкети стали першою масовою зброєю, а стрільці з мушкетами стали називатись мушкетерами.

Іл. 18.4. Мушкети

Мушкетер мав нести на собі важке приладдя. Найголовніше мушкет, він був довжиною 180 см і важив 6-7 кг, крім того до нього входила підставка «фуршет» (без підставки важкий мушкет не втримати). Мушкет заряджався довго, постріли лунали рідко (мушкетер доживав до 5-6 пострілів). Також для мушкетерів вигадали спеціальне шикування — «равлик». Вперше цей стрій застосувався в 1515 році.

Запальнички для рушниці існували вже 1520-х. Виглядали вони примітивно, хоча працювали сучасно, рукою крутили колесо, воно терлось об кремінь і з’являлися іскри. На сьогодні невідомо, хто перший змайстрував рушницю з механізмом запальнички.

Новим знаряддям для запалення заряду в стволі (після ґнотового замка) став колісцевий замок. Майже вся операція перезарядки залишилась стара: в ствол клали порох, кулю, пиж, вминали все шомполом. Залишилась і поличка для пороху-натруски під запалювальним отвором. Тільки тепер у полички з’явилась кришка, щоб порох не здуло вітром. У колісцевому замку, як і ґнотовому, був гачок, але на ньому запалення здійснював не ґніт, а шматок колчедану (м’якого матеріалу) чи кременю. Посередині замка на осі розташовувалося коліщатко з нарізною поверхнею. Воно крутилося від ланцюга, намотаного на вал колеса. Ланцюг тягнула вниз плоска пружина. Накручували ланцюг на вал спеціальним ключем. При натиску на гачок пружина стискалась, змотувала ланцюг і колесо крутилося. На відміну від ґнотового замка колісцевий мав 30-35 деталей, виготовити його міг не кожен, тому великого поширення він не мав. Піхота користувалася ґнотовим замком до кінця XVII століття.

Поява колісцевого замка привела до народження нової зброї — пістолета (іл. 18.5). Перший пістолет з’явився в 1590-х. Озброювалися пістолетами спеціальні полки кавалерії, згодом вершників прозвали пістольєрами.

Іл. 18.5. Колісцевий пістоль кінця XVI ст.

Ґнотовий замок був незручний, а колісцевий дуже дорогий. Найвдалішим запалювальним механізмом став в XVI ст. кременевий замок. Замок працював таким чином: рушниця чи пістолет заряджали з дула, на підставку сипали порох, гачок з кременем відводили назад (при цьому стискалася підгачкова пружина), і готово — можна робити постріл. При натиску на гачок кремінь бив по пороху і лунав постріл. Була тільки одна незручність: від натиску на гачок до пострілу проходило 1-2 секунди.

Кременевий замок став одразу відомим. Більше ста років його ставили тільки на мисливські рушниці. Кожна країна мала свій власний кременевий замок, найвідоміші були: шотландські, англійські, голландські, шведські, карельські, іспанські, італійські, португальські, турецькі і російські кременеві замки. В 1605 році французький зброяр Марен Ле Буржа винайшов найнадійнішу конструкцію, названу французьким замком, який став основою вогнепальної зброї. З 1650-х років кременеві рушниці стали основною зброєю піхоти. Скорострільність залишилася старою — один постіл в хвилину, при цьому залишився старий стрій «лінійний» і одночасні постріли групою. Далекобійність кременевої рушниці була 150-200 метрів, але з відстані 50 м пробивався стальний обладунок. В 1641 р. в військових рушницях з’явився кіл-ніж, що допоміг піхоті оборонятись від кавалерії. У 1670 р. з’явились перші набої (в аркуш паперу загортали порох і свинцеву кулю вагою 30 г).

В 1799 році англійський хімік Едуард Говард вивчав реакції з’єднання гримучої ртуті із селітрою. Випадково виявилось, що від сильного удару суміш вибухає. Вибуховою силою, в 5 разів сильнішою за силу пороху, була гримуча ртуть. Ствол рушниці, куди помістив заряд ртуті Е. Говард, рознесло на шматочки. Це було найбільшим відкриттям зброї кінця XVIII ст. Шотландський пастор А. Форсайт винайшов в 1807 році новий запалювальний механізм для рушниці, назву новий замок отримав «хімічний», в народі — флаконний (через форму пристрою). В 1815 році невідомий англієць вигадав нове доповнення до набою — капсуль.

Нове перезарядження капсульної зброї було таке: після надходження набою в дуло, капсуль надівали на трубку, гачок ставили в бойове положення. Капсульна зброя була дуже надійна: працювала у всяку погоду, працювала без збоїв, і робила постріл одразу після натиску на гачок. Але у нової зброї був і мінус: капсуль був дуже крихітним і його часто губили.

Винахідник нової гвинтівки Йоганн Дрейзе працював над нею довгі роки. Все почалося в 1809 р. коли молодий німець приїхав в Париж в пошуках роботи. Зовсім випадково він стає підмайстром відомого зброяра Самуеля Полі. У вересні 181 р. С. Полі отримав патент на рушницю, що заряджалася металевими набоями.

Винахід у першій половині XIX ст. ударного замка і капсуля як засобу запалення метального заряду, паперового і металевого унітарного патрона, удосконалення замків і створення затворів дали змогу переозброїти армію нарізними карабінами і гвинтівками.

Важливим етапом у розвитку стрілецької зброї було створення автоматичної зброї. Вона з’явилась наприкінці XIX ст. Бурхливий розвиток автоматичної зброї відбувся в роки Другої світової війни; були створені пістолети-кулемети (іл. 18.6) й автомати (іл. 18.7).

Іл. 18.6. Пістолет-кулемет Шпагіна 1941 (ППШ-41)

Іл. 18.6. Пістолет-кулемет Шпагіна 1941 (ППШ-41)

Історія розвитку стрілецької зброї свідчить, що принципові зміни конструкції вогнепальної зброї визначалися зміною типу використовуваних боєприпасів, точніше — способом здійснення пострілу. Унітарний патрон з ударним капсулем визначив розвиток вогнепальної зброї від XIX ст. до сьогодення.

У багатьох країнах працюють над створенням безгільзових патронів, що складаються лише з 3-х елементів: циліндричної порохової шашки; кулі; капсуля-детонатора.

Узявши до уваги те, що перші зразки стрілецької зброї з’явилися у XIV ст., основними етапами розвитку її можна вважати:

• розробку та розповсюдження ґнотового (XV ст.) замка;
• розробку кременевого (кінець XV ст.) замка;
• винахід паперового набою (середина XVI ст.), багнета (XVII ст.);
• винахід ударної сполуки та капсульного замка (початок XIX ст.);
• винахід нарізної зброї (середина XIX ст.), унітарного набою з металевою гільзою;
• розробка газозаряджувальної зброї (друга пол. XIX ст.);
• винахід магазинної зброї (кінець XIX ст.).

• Історія українського зброярства • В Україні вогнепальна зброя відома з кінця XIV ст. На озброєнні у козаків були всі відомі на той час зразки стрілецької вогнепальної зброї — аркебузи, мушкети, гульдинки (побутували й інші назви — самопал, гаківниця, пищаль тощо). Використовували козаки і вогнепальну зброю арабського виготовлення, захоплену в бою — яничарки. Однак найбільш сприяло поширенню вогнепальної зброї серед козаків її масове виготовлення українськими ремісниками. Найбільшими центрами зброярського ремесла були Львів і Київ. Львівську людвисарню (гарматний двір) засновано 1468 р. Рівень виробів українських ливарників відповідав європейському. На початку національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького польський магнат Я. Вишневецький, який володів землями на Лівобережжі, вилучив у своїх селян значну кількість самопалів місцевого виготовлення. Після поразки антимосковського виступу І. Мазепи виробництво вогнепальної зброї в Україні занепало, оскільки озброєння козацького війська здійснювалося під контролем російського уряду, а після ліквідації Запорозької Січі та козацького устрою — взагалі припинилося.

Робота зі створення власної стрілецької зброї В Україні розпочалася у 2003 році. Тоді Науково-технічний центр точного машинобудування представив скомпонований за схемою «булпап» автомат «Вепр» (іл. 18.8). Його було адресовано насамперед бійцям спецназу й українським миротворцям. Через деякий час одне з українських підприємств розробило новий автомат «Малюк». Він у цілому повторює загальну концепцію «Вепра», але з деякими поліпшеннями в частині ергономіки. Автомат обладнано планкою Пікатінні, і його може бути укомплектовано різними прицільними пристосуваннями.

Iл. 18.8. Автомат «Вепр»

Однак справжня революція у виготовленні стрілецької зброї в Україні відбулася тоді, коли підприємство «Форт» придбало в Ізраїлі ліцензію на виробництво штурмової гвинтівки «Тавор», що дістала нову назву «Форт- 221» калібру 5,56 мм. Зброю виготовлено за схемою «булпап», і з практичного погляду вона демонструє високу купчастість і точність стрільби, відмінну функціональну надійність у надзвичайних умовах, комфорт використання та скритність. Порівняно з АК-74 «Форт-221» більш компактний, ергономічний і придатний для використання як у піхотному строю, так і з транспортних засобів. Наявність сошок забезпечує набагато якісніші умови ведення вогню з укриття або в положенні лежачи. Використання під час виготовлення цієї гвинтівки нових матеріалів відкриває перспективи подальшого зменшення її ваги та в разі потреби — розмірів, без утрати бойових характеристик.

Одночасно підприємство «Маяк-Зброяр» почало виробляти прийняту на озброєння ЗС України штурмову гвинтівку ΜΖ-15 (іл. 18.9), що являє собою ліцензійну та модернізовану версію американської AR-15/M-16. Гвинтівку виконано за класичною схемою, і вона має цілий ряд переваг, серед яких — невелика маса завдяки використаним композиційним матеріалам, телескопічний приклад, що дає змогу підігнати зброю під конкретного стрільця, сучасні прицільні пристосування, наприклад, коліматорний приціл, який не потребує акумулятора, планка Пікатіні для обладнання зброї додатково різними гаджетами.

Iл. 18.9. Штурмову гвинтівку MZ-15

Доповненням системи особистої зброї для Збройних сил України став і 5,56-міліметровий ручний кулемет «Форт-401» (іл. 18.10), що є ліцензійним варіантом ізраїльського Negev. На відміну від радянського РПК (який за рахунок важчого ствола фактично був лише збільшеним автоматом АК- 74), «Форт-401» є саме ручним кулеметом. Головна його перевага — використання не магазина, а стрічки на 150-200 патронів як зі стандартних коробів, так і зі штурмових барабанів. Це дає змогу забезпечити високу скорострільність, дальність і купчастість вогню. А конструкція зброї дає змогу її використовувати як із сошок, так і з рук бійця, а також дає змогу здійснювати монтаж на різних транспортних засобах від мотоцикла до гвинтокрила та з допомогою планки Пікатіні використовувати будь-які тактичні засоби. На озброєні Збройних сил України з’явилися й снайперські гвинтівки українського виробництва VPR-308 та VPR-338, які не є клоном моделі снайперської зброї світових виробників, та в яких реалізовано низку нових для України конструктивних рішень. Для прикладу, у них використано планку Пікатіні двох типів (коротку й довгу), яка рухається вперед-назад. Вона дає змогу встановити широку номенклатуру обладнання, яке зазвичай використовують разом із гвинтівкою. Для зручності передбачено установлювати коліматор під 45° разом зі снайперським прицілом.

Іл. 18.10. Кулемет «Форт-401»

Також в українських гвинтівках відповідно до сучасних вимог ергономіки встановлено пристрій регулювання приклада за довжиною та висотою біля щоки. Крім того, для точного прицілювання й зменшення похибки під час стрільби реалізовано винос сошки вперед майже під кінець ствола. І що важливо — наші гвинтівки дійсно мають високу точність стрільби.

• Озброєння іноземних армій • Наведемо характеристики стрілецького озброєння іноземних армій (табл. 18.1).

• 1. Що таке стрілецька зброя? Де і коли її винайдено?
• 2. Коли розпочалася справжня історія вогнепальної стрілецької зброї?
• 3. Охарактеризуйте поетапно еволюцію вогнепальної зброї.
• 4. Складіть розповідь про історичний розвиток вогнепальної зброї в Україні.
• 5. Охарактеризуйте за таблицею та додатковими джерелами (Інтернет, література) стрілецьке озброєння у різних країнах світу.

Трофейна зброя: як Росія озброює ЗСУ

Активні наступальні операції приносять ЗСУ не лише звільнені від російської окупації території, а й трофейну зброю. Яка вона, де її використовують та що в ній знаходять українські військові - читайте у DW.

Українські військові оглядають пошкоджений російський танк Т-72, Донецька область, квітень 2022 рокуФото: SERHII NUZHNENKO/REUTERS

"Росія конкурує з західними країнами, які постачають Україні зброю", - іронізує в розмові з DW полковник Олександр Заруба, начальник інформаційно-аналітичного відділу Центру досліджень трофейного та перспективного озброєння і військової техніки Генштабу ЗСУ. Йдеться про трофейну російську зброю і техніку, яку захопили і зараз використовують українські військові. На даний момент Україна має понад 800 одиниць такої техніки - це танки, бойові машини піхоти (БМП), бронетранспортери (БТР), артилерійські системи, багато інших машин, зокрема тилового забезпечення, і навіть польова лазня. Є і техніка, яка використовуються для забезпечення бойових дій, як-от засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), протиповітряної оборони (ППО), хоча такої техніки значно менше. Кількість "дрібного" трофейного озброєння - автоматів, кулеметів, гранатометів - найбільша і обліковується тисячами.

Як правило, бойову техніку Збройні сили України захоплюють під час наступальних операцій. Що швидше українські військові просуваються у наступі - то вища ймовірність того, що трофейна техніка буде з мінімальними ушкодженнями. Адже російські військові часто її просто залишають, приміром, через незначні поламки, пояснює Заруба. Далі все залежить від стану конкретної одиниці: якщо вона боєготова, то її ставлять на облік у військовій частині і передають для використання на полі бою. Або ремонтують, обслуговують, а якщо військові не мають досвіду використання такого озброєння - готують екіпаж.

"Найкраща машина в батареї"

Під час деокупації Ізюма на Харківщині на озброєнні 95 окремої десантно-штурмової бригади з'явилася трофейна реактивна система залпового вогню "Град", розповідає DW військовослужбовець бригади з позивним "Пірат". "Відпрацювали по батареї "Градів", зайшли і просто його забрали. Він був єдиний, що вцілів. Російські військові просто його кинули, відступаючи", - розповідає він. Машину довелося відремонтувати, і зараз вона вже задіяна у бойовій роботі. "Активно використовуємо його. Це найкраща машина в батареї, - каже "Пірат". - У російської армії є кращі системи, ніж маємо ми. До прикладу, "Торнадо-Г" - модернізована реактивна система залпового вогню на базі "Граду". Та і вся їхня техніка перебуває в належному стані. Вона радянського зразка, але росіяни її обслуговують належно".

Російська реактивна система залпового вогню "Град" (ілюстративне фото)Фото: Russian Defense Ministry Press Service/AP/dpa/picture alliance

Під час контрнаступальних дій поблизу Ізюма на озброєнні 95 ОДШБ з'явилася і модернізована російська гаубиця 2А65 "Мста-Б", яку розробили ще за часів СРСР. "Було виявлено розташування на вогневій позиції двох артилерійських засобів - "Гіацинт-Б" 152-мм і "Мста-Б". "Гіацинт" передали іншим артилерійським підрозділам, "Мста-Б" залишилась у мене, - розповідає DW інший військовослужбовець бригади. - Це хороший засіб для контрбатарейної боротьби, завдяки її далекобійності, і для знищення живої сили. Її максимальна дальність на активно-реактивних снарядах, які є на озброєнні армії РФ, заявлена як 28 кілометрів. Моя практика показала, що 27 кілометрів". За словами військового, ця гаубиця була модернізована до останньої версії два-три роки тому. Російські військові, відступаючи, зняли з неї прицільний пристрій і ударний механізм, щоб українські не змогли вести з неї вогонь. Оскільки на озброєнні ЗСУ гаубиці є, знайти необхідні деталі було нескладно, розповідає військовий.

"Боєприпаси на неї у мене також трофейні. У росіян для неї є активно-реактивні снаряди, касетні, шрапнель, осколково-фугасні, освітлювальні, димові, кумулятивні для прямого наведення по броньованих цілях. Все це вони теж залишили, а ми всі ці боєприпаси затрофеїли. Хіба окрім димових, - розповідає боєць. - Коли ми йшли вперед за річку Оскіл, ми шукали ймовірні місця вогневих позицій, їздили, збирали. Сотні і сотні боєприпасів. Багато у кого є трофейні гаубиці, і всі збирали боєприпаси до них".

Російська гаубиця 2А65 "Мста-Б"Фото: SNA/IMAGO

Трофейну гаубицю військовий вважає чудовим далекобійним засобом. Вона потужніша, аніж ті, що були на озброєнні у бригади, з нею використовуються інші види снарядів - більшого калібру. Наявність у арсеналі різних засобів для бойової роботи - як власних, так і трофейних - та різних боєприпасів до них дозволяє виконувати більше вогневих завдань і краще вести контрбатарейну боротьбу. "Артилерійські засоби росіян також же не стоять близько до лінії бойових дій, а ця гаубиця чудово їх дістає", - каже військовий.

Про користь від трофейних боєприпасів та дрібного озброєння DW розповів і військовослужбовець 46-ї окремої аеромобільної бригади з позивним "Кукумбер". Під час контрнаступу на Херсонщині бійцям бригади вдалося дістати багато різної зброї, та особливо в нагоді стали одноразові РПГ-18 "Муха", РПГ-22 та РПГ-26, а також протитанкові міни та різноманітні набої. Ці речі у російській армії не обліковуються, тому їх і залишали, пояснює військовий. Та одним із найвдаліших трофеїв він називає автомат Калашникова - наявність такого трофею давала змогу зберегти власну зброю. "Ми свою, записану на нас, зброю лишали у пункті постійної дислокації, а на бойові виїзди їхали з трофейними. Тому що ситуації бувають різними, якщо десь втратиш свою зброю - за це може бути відповідальність", - розповів він.

"Т-72 дає можливість близько підійти до ворога"

Окрему і значну частку трофейної бойової техніки ЗСУ становлять російські танки. Наразі їх більше 300, і цього достатньо, аби забезпечити 10 танкових батальйонів, пояснює Олександр Заруба з Центру досліджень трофейного озброєння. Кілька таких трофейних російських Т-72 під час контрнаступу поблизу Куп'янська на Харківщині здобула собі 92-га ОМБр. Серед них є і новітні Т-72 Б3М, модернізовані у 2014-2015 роках, розповідає танкіст бригади з позивним "Чикаго". "Якщо порівняти з нашими Т-64, на яких ми воюємо досі, то їхні танки мобільніші, швидші, кращі. Т-72 за характеристиками набагато кращий, більш маневрений, має більше броні", - розповідає військовий.

Російський танк Т-72 Б3 (ілюстративне фото)Фото: Dimitar Dilkoff/AFP/Getty Images

В бою українські військові використовують всі танки, які мають: і "свої", і трофейні. Втім, те, що російські Т-72 працюють тихіше, дає змогу підібратися до ворога ближче, пояснює "Чикаго". "Т-64 гуде так, що його за три-чотири кілометри можна почути, а Т-72 тихіший, дає можливість близько підійти до ворога. Він навіть не помітить цього до першого пострілу танка", - каже військовий.

Трофейна зброя як джерело новітніх технологій

Втім, трофейним вважається не лише озброєння, яке можна далі використовувати, а також усі знищені зразки бойової техніки, уламки, залишки ракет і бойових дронів, документація до них - тобто все, що дає змогу вивчити озброєння противника і використати ці знання для розробки тактики чи засобів і заходів протидії йому. Це одне із завдань Центру досліджень трофейного озброєння, розповідає Олександр Заруба. Ще одне завдання при дослідженні російського озброєння - знайти в ньому новітні перспективні технології, які можна використати для розробки перспективних зразків в Україні, пояснює він.

Розбита російська військова техніка, виставлена у КиєвіФото: Ulf Mauder/dpa/picture alliance

І цікаві знахідки дійсно трапляються, як-от російський комплекс розвідки, управління і зв'язку "Стрелец". Цей пристрій - це комп'ютер, розподілений по жилету, який носить боєць, і підключений до дальноміра, радіостанції та системи передачі цифрової інформації. Його можна використовувати безпосередньо на полі бою для розвідки цілей і передачі даних в реальному часі на засоби вогневого ураження. За словами Заруби, російські розробники стверджували, що за допомогою цього комплексу розвідується близько 40 відсотків цілей на лінії зіткнення і по них завдається вогневе ураження. І хоч, за оцінками Центру, ці дані завищені, з технологічної точки зору це - "цікава знахідка", каже він.

Далекомір російського комплексу розвідки, управління і зв'язку "Стрелец"Фото: Olesandr Zaruba

Цікаві екземпляри трапляються не лише серед електронних приладів, а й серед російської бронетехніки. Це обумовлене тим, що РФ співпрацювала з багатьма країнами задля технічної модернізації свого озброєння. Зараз на російських танках чи БМП зустрічаються новітні приціли чи електроніка, зокрема і вироблена у інших країнах, розповідає Заруба.

Як Росія ситуативно підлаштовує виробництво ракет під наявні компоненти

Іноземні комплектуючі часто зустрічаються і у російських ракетах - здебільшого це мікроелектроніка та оптика, деякі електродвигуни, розповідає Заруба. "Скажімо, у найбільш типовій ракеті, якою б'ють по території Україні, Х-101, близько 53 компонентів - це мікрочіпи та інша мікроелектроніка виробництва іноземних держав. Такий стан справ стосується всього спектру крилатих і балістичних ракет. Комплектуючі іноземного виробництва є фактично у всіх артилерійських системах управління вогнем противника, в засобах РЕБ і ППО", - перераховує Заруба.

Камера Sony, яка була встановлена на російському безпілотнику "Орлан-10"Фото: Daria Nynko/DW

Представник Центру досліджень трофейного озброєння наголошує, що Росія активно працювала спільно з іншими країнами над модернізацією власної зброї ще до 2014 року. І хоч запровадженні внаслідок російської агресії санкції і обмежують її здатність отримувати необхідні технологічні компоненти, виробництво Росією ракет демонструє, що ці обмеження не підірвали її спроможність виготовляти певну зброю, каже Заруба. Ба більше: РФ нарощує темпи виробництва, а пропорція "свіжих" ракет збільшується, стверджує він.

Компоненти іноземного виробництва у російській зброїФото: Bahmut Pavlo/Ukrinform/Abaca/IMAGO

У Центрі доходять висновку, що РФ ситуативно підлаштовує виробництво під ті компоненти, які має чи отримує. До прикладу, використовує програмовані логічні інтегральні схеми, які є широкодоступними і які можна запрограмувати для будь-якого пристрою - чи то пральної машинки, чи то ракети, каже Заруба. Або встановлює на свій найпоширеніший розвідувальний безпілотник - "Орлан-10" - звичайні відео- або фотокамери, створені для систем відеонагляду або ж і зовсім для побутового використання. "Завдяки тому, що світ глобалізований, елементи стандартизовані, виробників цих електронних компонентів можуть заміняти. Тобто яка була закуплена партія - таку і ставлять", додає Заруба. За його словами, наразі шляхи, якими Росія отримує такі компоненти в обхід західних санкцій, встановлюються. Тим часом Центр дослідження трофейного озброєння не лише виявляє в російській зброї компоненти іноземного походження, а й документує це - ці докази ляжуть в основу наступних санкційних обмежень щодо РФ.