Які головні причини поразки повстання

§ 13. Козацько-селянські повстання 20—30-х рр. XVII ст.

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про причини козацько-селянських збройних конфліктів і повстань проти влади Речі Посполитої та їхній перебіг; у чому проявлявся національно-визвольний характер зазначених рухів; про результати, наслідки та значення козацько-селянських збройних конфліктів і повстань.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими були причини, результати та наслідки козацьких війн кінця 90-х рр. XVI ст.? 2. Назвіть особливості соціально-економічного розвитку українських земель у складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. 3. Колективне обговорення. Які факти свідчать про те, що запорозьке козацтво було важливим чинником суспільного життя на українських землях?

1. Українські землі у 20-х рр. XVII ст. Після Хотинської війни козацьке військо повернулося на українські землі. Однак ставши вагомим чинником здобуття Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, про які польська влада говорила запорожцям напередодні війни, не були виконані. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис. козаків, а решта мала повернутися під владу своїх панів.

Значна частина виключених із реєстру козаків повернулася до панських маєтків на Київщині, але при цьому зберігала військовий устрій і відмовлялася виконувати накази панських «старостків» та королівських урядників. Розгорталося покозачення селян і міщан, які через погіршення умов життя не визнавали місцеву владу та проголошували себе козаками. До «самовільного» козацтва приєднувалися реєстровці, невдоволені тим, що в той час, коли вони воювали, їхні господарства розорили пани.

У 1621 та 1622 рр. козаки зверталися до Жигмунта III з петиціями, у яких зобов’язувалися не нападати на Османську імперію та Кримське ханство, якщо король задовольнить їхні вимоги. Вони просили зберегти давні вольності, збільшити реєстр. Козаки хотіли отримати дозвіл селитися й користуватися своїми правами як на державних землях («королівщинах»), так і в панських маєтках, мати можливість із відома короля найматися на службу до інших монархів, заборонити розміщення на постій королівських військ у Київському воєводстві. Запорожці наполягали також на скасуванні Берестейської унії та узаконенні православної церкви. Проте влада Речі Посполитої не бажала розглядати прохання козаків і вирішила приборкати їх силою. Ситуація загострювалася.

Упродовж весни-літа 1625 р. запорожці всупереч забороні влади здійснили три походи до турецьких володінь. Одночасно козаки активізували боротьбу з унійцями в Києві. Влада почала розглядати козацтво як небезпечну силу.

• Сформулюйте причини козацько-селянських повстань 20—30-х рр. XVII ст. Чи можна стверджувати, що вони були обумовлені ситуацією, яка склалася в тогочасній Україні? Чому?

Відносини влади Речі Посполитої та козацтва у 20-х рр. XVII ст. були складними. Ситуацію загострювали спроби влади перешкодити козакам здійснювати походи проти татар і турків. Однак запорожці не збиралися дотримуватися умов мирної угоди, підписаної після Хотинської війни. Коли королівський посол, що прибув на Запорозьку Січ, почав дорікати козакам за порушення домовленостей, козаки заявили: «Мир укладав король, а не ми!».

Герби козацьких полків

2. Польсько-козацький збройний конфлікт 1625 р. У вересні 1625 р. з міста Бар на Поділлі в Наддніпрянщину вирушило 30-тисячне польське військо, очолюване коронним польним гетьманом Станіславом Конецпольським. Під його натиском окремі повстанські загони козаків, покозачених селян і міщан із Фастова, Канева, Черкас та інших міст подалися в напрямку Запорожжя. Із Січі їм на допомогу вирушив гетьман Марко Жмайло. Незабаром вони об’єдналися у 20-тисячне військо та влаштували укріплений табір на південь від Крилова. 25 жовтня польські війська атакували козаків. Після кривавої битви, що тривала весь день, М. Жмайло відвів повстанців до Курукового озера, де розташував у болотистій місцевості новий табір, оточивши його кількома рядами возів.

С. Конецпольський атакував повстанців, але, потрапивши в трясовину, відступив із великими втратами. Тим часом похолодало, випав сніг. Обидві сторони не були готові до тривалої облоги й розпочали переговори. Козаки відкинули вимогу польської сторони видати ватажків. Однак замість М. Жмайла новим гетьманом обрали поміркованого Михайла Дорошенка, який 6 листопада 1625 р. підписав із С. Конецпольським Куруківську угоду.

За цим договором усі учасники повстання звільнялися від покарання. Кількість реєстрового козацтва збільшувалася з 3 тис. до 6 тис. осіб, із яких 1 тис. козаків мала перебувати на Запорозькій Січі й не допускати туди втікачів із панських маєтків. Реєстрові козаки об’єднувалися в полки, що були одночасно військовими підрозділами і територіальними одиницями, де вони жили (Корсунський, Черкаський, Білоцерківський, Чигиринський, Канівський, Переяславський). Встановлювалися річна платня реєстровцям у розмірі 60 тис. злотих та додаткові виплати старшині. Козаки, які залишалися поза реєстром, поверталися під владу панів. Старшина зобов’язувалася не приймати до реєстру виключених із нього та припиняти будь-яке «свавільство».

Уряд сподівався, що Куруківська угода ізолює реєстровців, що перебували на державній службі, від інших станів і зупинить розгортання покозачення. Створення шести територіальних полків мало на меті примусити реєстровців підтримувати порядок і придушувати в цих землях повстанські виступи. Угода не задовольнила більшість козацтва, і влада не змогла повністю втілити в життя її умови. На Січі з 1628 р. зосереджувалося нереєстрове козацтво, непідконтрольне уряду, яке обирало власного гетьмана.

3. Повстання Т. Федоровича (Трясила) 1630 р. Наприкінці 20-х рр. XVII ст. після завершення війни Речі Посполитої та Швеції на українські землі повернулися козаки-випищики, яких влада залучила до лав реєстрового козацтва лише для участі у війні. На Київщині в цей час розмістили на постій коронне військо. Звичні для нього пограбування й насильства щодо місцевого населення загострили ситуацію. Ускладнилися також відносини православних та унійців (греко-католиків).

За Куруківською угодою реєстровцям дозволялося селитися й володіти землею лише на «королівщинах». Ті, хто жив у панських маєтках, мали залишити їх протягом трьох місяців. За козаками зберігалося право обирати гетьмана, але затверджувати це рішення мав король.

Реєстровці зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи на українських землях, відмовитися від зв’язків з іншими державами та здійснення походів проти Кримського ханства й Османської імперії.

Тарас Федорович (Трясило). Невідомий художник

Тарас Федорович за походженням — кримський татарин. Ім’я та хрещення він прийняв у 1618 р. під час походу на Москву. У Тридцятилітній війні Т. Федорович очолював козаків-найманців, що воювали на боці Габсбургів.

За таких умов нереєстрові козаки-запорожці відмовилися підкорятися гетьману реєстровців Григорію Чорному та обрали свого гетьмана — Тараса Федоровича, відомого серед козаків під прізвиськом Трясило. У середині березня 1630 р. він разом із 10-тисячним військом повстанців вирушив із Січі до Черкас, які були резиденцією гетьмана Г. Чорного. Зайнявши місто, запорожці стратили гетьмана за зраду козацьких інтересів.

Повстання швидко поширювалося. Козаки Т. Федоровича взяли Корсунь, Канів та Переяслав. Із гаслом захисту православної церкви до повстанців звертався митрополит Йов Борецький. Т. Федорович закликав українців приєднуватися до запорожців, щоб захистити православну віру та звільнитися від польської влади.

Під Переяславом відбулася вирішальна битва повстанців із військом коронного гетьмана С. Конецпольського. Майже три тижні тривали запеклі бої.

Важливою подією стала «Тарасова ніч», як назвав її в однойменній поемі про повстанців Т. Шевченко. Травневої ночі невеликий козацький загін непомітно проник у ту частину польського табору, де розташовувався штаб С. Конецпольського, і повністю знищив його охорону — «Золоту роту» зі 150 молодих шляхтичів із найзнатніших родів.

Затягування боротьби в ситуації загрози нової війни з Московським царством змусило С. Конецпольського укласти з повстанцями Переяславську угоду 1630 р., згідно з якою реєстровці-повстанці не підлягали покаранню, статті Куруківської угоди залишалися чинними, але реєстр збільшувався із 6 до 8 тис. осіб. Реєстрові козаки зобов’язувалися покарати учасників морських походів до турецьких володінь і спалити свої чайки. Т. Федорович позбавлявся гетьманства. Проте низка гострих проблем, зокрема утиски православної церкви, в угоді навіть не згадувалася й залишилася нерозв’язаною.

4. Повстання І. Сулими 1635 р. Прагнучи приборкати Запорозьку Січ, сейм Речі Посполитої в лютому 1635 р. ухвалив постанову «Про припинення козацького свавілля». Відповідно до неї на українські землі вводилися військові підрозділи Речі Посполитої, запроваджувалася смертна кара для реєстровців — учасників повстань або пов’язаних із тими, хто був причетний до проявів непокори польському командуванню чи козацькій старшині. Також виділялися кошти на спорудження фортеці на правому березі Дніпра біля першого (Кодацького) порогу.

Пам’ятник Т. Федоровичу (Трясилу) у Переяславі (Київська обл.). Скульптор І. Зарічний. 1995 р.

Фортеця Кодак. Сучасна реконструкція

Руїни фортеці Кодак

У липні 1635 р. спорудження фортеці Кодак, яким керував французький інженер Г. Л. де Боплан, було завершено. У фортеці розмістився гарнізон із 200 німецьких найманців.

Запорожці розуміли, яку небезпеку становить для них Кодак, що був перешкодою для руху втікачів на Січ і рейдів козаків у верхів’я Дніпра. Гетьман нереєстрового козацтва Іван Сулима разом із січовою старшиною вирішив знищити фортецю. Близько середини серпня 1635 р. вночі загін козаків, очолюваний І. Сулимою, захопив фортецю Кодак та знищив її залогу. Після цього гетьман спробував підняти селян і міщан на повстання. Однак владі вдалося придушити виступ. Польські війська оточили Кодак, а загін реєстровців, який проник до фортеці, захопив І. Сулиму та видав його владі. Ватажка повстанців відправили до Варшави, де й стратили.

Фортецю Кодак козаки захоплювали та руйнували кілька разів, а польська влада відбудовувала. Чергового разу відновити її наказав у 1638 р. С. Конецпольський після придушення повстання П. Бута, Я. Острянина та Д. Гуні.

5. Козацьке повстання 1637—1638 рр. Новим великим виступом козаків стало повстання 1637—1638 рр. Поштовхом до нього була проведена наприкінці квітня 1637 р. коронним польним гетьманом Миколаєм Потоцьким «чистка» козацтва, унаслідок якої в реєстрі залишилися лише ті, за кого ручалися місцеві старости.

Повстання очолив Павло Бут (Павлюк), обраний на Січі гетьманом нереєстрового козацтва. Виступаючи під гаслами знищення зрадників-старшин, боротьби з «ляхами», захисту православної віри і «наших золотих вольностей», повстанці закликали населення приєднатися до них. Досить швидко П. Бут зібрав майже 10 тис. осіб. Однак повстанські загони діяли роз’єднано й були погано озброєні.

У грудні 1637 р. польська армія, очолювана М. Потоцьким, виступила проти бунтівників. У вирішальному бою 15-тисячної польської армії з 10-тисячним козацьким військом під селом Кумейки неподалік Канева повстанці зазнали поразки. Вони відступили, але потрапили в оточення й здалися. П. Бута та інших козацьких ватажків, яких старшина видала полякам, пізніше стратили у Варшаві.

Однак повстання не припинилося. Навесні 1638 р. боротьбу продовжив новообраний гетьман нереєстрового козацтва Яків Острянин (Остряниця). У березні він виступив із Січі, намагаючись знищити частини коронного війська на Лівобережжі. У квітні Я. Острянин переміг велике польське військо під Говтвою. Проте сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прибули війська гетьмана М. Потоцького й загони магната Я. Вишневецького.

Павло Бут (Павлюк). Невідомий художник. ХІХ ст.

Яків Острянин (Остряниця). Невідомий художник. ХІХ ст.

• Чи могли положення «Ординації Війська Запорозького. » забезпечити тривалий мир і спокій у тогочасній Україні? Поясніть свою думку.

У травні повстанці зазнали невдачі під Лубнами. Запеклі бої між Я. Острянином та польським військом розгорнулися під Жовнином. Втративши надію на успіх, гетьман переправився через річку Сулу й пробився на територію Московського царства.

Загони, що залишилися, продовжували боротьбу на чолі з новообраним гетьманом Дмитром Гунею. Він відступив на південь і створив добре укріплений табір в урочищі Старець на старому руслі Дніпра. Майже півтора місяця повстанці витримували облогу, але довідавшись, що загони, які йшли їм на допомогу, розбито, склали зброю. Повстання зазнало поразки.

6. Прийняття «Ординації Війська Запорозького. ». На початку вересня 1638 р. коронний польний гетьман М. Потоцький скликав у Києві загальну раду реєстрового козацтва, де оголосив «Ординацію Війська Запорозького, яке перебуває на службі Речі Посполитої», раніше ухвалену сеймом.

Цей документ скасовував назавжди всі права й привілеї реєстровців, якими вони користувалися «за вірні послуги від наших предків і тепер унаслідок заколотів утрачені». На посаду керівника Війська Запорозького (гетьмана) назавжди заборонялося обирати особу з козацького середовища. Замість нього за рекомендацією коронного гетьмана сейм призначав королівського комісара реєстру. Йому належала вся судова й військова влада в реєстрі. Виборність старшини й козацьке судочинство скасовувалися.

Реєстр становив 6 тис. козаків. До нього могли увійти лише ті, хто не брав участі в повстаннях. Усі виключені з реєстру поверталися до свого попереднього стану. Міщанам і селянам заборонялося вступати до козацтва під загрозою конфіскації майна, а також видавати заміж дочок за козаків. Полки реєстровців по черзі несли службу на Запорозькій Січі. Вони мали «попереджувати, щоб свавілля не переховувалося на островах і річках і звідти не відправлялось у морські походи».

На початку грудня 1638 р. в урочищі Маслів Став (поблизу сучасного села Миронівка Київської області) відбулася «остаточна комісія з козаками», де реєстровців змусили прийняти умови «Ординації Війська Запорозького. ».

Період без значних соціальних протестів, що встановився після цього в історії Речі Посполитої, називають десятиліттям «золотого спокою». Проте, зруйнувавши традиційне козацьке самоврядування, влада створила ситуацію, за якої в козацькому середовищі поступово наростало напруження. Це призвело до початку в 1648 р. Національно-визвольної війни українського народу (про неї ви дізнаєтеся в наступних параграфах).

З «Ординації Війська Запорозького. » (1638 р.)

. Через те, що єдиним нашим бажанням у справі управління державою є знайти такі способи, із яких наші вірнопіддані завжди переконувалися б у нашій королівській ласці, але оскільки козацька сваволя так розгнуздалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська й битися з козаками, і з благословення Бога. розгромити й уразити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Речі Посполитої, — тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких давніх судових установ, права, доходів та інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер унаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне життя, мати в стані простого народу, оберненого в хлопів.

Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Чим сейм обґрунтовував необхідність покарання реєстрових козаків? 2. Чи могли зазначені заходи покращити ситуацію на українських землях? Поясніть свою точку зору.

Працюємо з хронологією

1625 р. — повстання М. Жмайла.

1630 р. — повстання Т. Федоровича (Трясила).

1635 р. — повстання І. Сулими.

1637—1638 рр. — козацьке повстання під проводом П. Бута (Павлюка), Я. Острянина (Остряниці), Д. Гуні.

1638 р. — прийняття «Ординації Війська Запорозького. ».

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• Основною причиною козацько-селянських повстань 20—30-х рр. XVII ст. було невдоволення представників різних верств українського населення владою Речі Посполитої.
• Незважаючи на поразки, повстання 20—30-х рр. XVII ст. відіграли важливу роль. Висунуті козацтвом гасла захисту православ’я, звільнення селян від панів і всіх українських земель від польської влади забезпечили підтримку повстанців значною частиною населення.
• Козацтво продемонструвало можливість стати провідником українського національно-визвольного руху.

Запитання та завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Хто це?». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються у дві команди. Перша команда загадує за матеріалом параграфа історичну особу та надає її коротку характеристику. Друга команда має визначити, про кого йдеться. Кожна правильна відповідь дає команді 1 бал. Потім команди міняються: друга команда ставить запитання, а перша відповідає. Про кількість запитань слід домовитися заздалегідь.

2. Які події на українських землях у 20-х рр. XVII ст. спричинили козацько-селянські повстання? 3. Якими були перебіг і результати польсько-козацького збройного конфлікту 1625 р.? 4. У чому полягали особливості повстання Т. Федоровича (Трясила) 1630 р.? 5. Робота в парах. Обговоріть і визначте характерні риси повстання І. Сулими 1635 р. 6. Чим козацьке повстання 1637—1638 рр. відрізнялося від попередніх виступів? 7. Які обмеження накладалися на козацтво «Ординацією Війська Запорозького. »?

8. Покажіть на карті атласу місця, пов’язані з перебігом козацько-селянських повстань 20—30-х рр. XVII ст. 9. Складіть таблицю «Козацько-селянські повстання 20—30-х рр. XVII ст.».

Причини повстань

Козацько-селянські повстання

Результати і наслідки

Дата

Керівники

Основні події

10. Колективне обговорення. Яким, на вашу думку, було місце козацько-селянських повстань 20—30-х рр. XVII ст. в подіях цього періоду та історії України загалом? 11. Якими цінностями керувалися повстанці та представники влади під час козацько-селянських повстань 20—30-х рр. XVII ст. на українських землях? Поясніть свою думку. 12. Робота в малих групах. Розподіліть ролі та підготуйте невеликі інсценівки, які відображають епізоди розглянутих вами козацько-селянських повстань 20—30-х рр. XVII ст. (тематику розподіляє вчитель/вчителька).

Практичне заняття за розділом ІІ

Узагальнення за розділом ІІ

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом ІІ

Козацько-селянські повстання 16-17 століть: причини та наслідки. Реферат

Наприкінці XVI ст. значно посилилася боротьба українського селянства і козацтва проти кріпацтва і національного гніту. А втім, перші антифеодальні повстання в Україні були ще в XV ст. Так, протягом 1490-1492 рр. відбулося велике антифеодальне повстання селян у Східній Галичині та Північній Буковині під проводом Мухи. Десятитисячному війську вдалося захопити фортеці Снятин, Коломию, Галич. Селяни нападали на феодалів, спалювали і розоряли їхні маєтки, проте діяли вони в основному стихійно, локально, розрізнено і тому зазнали поразки.

У XVI ст. з'явилася нова форма антифеодальної боротьби - рух опришків. Уперше про них згадується в документах 1529 р. Цей рух охопив гірські райони Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Для боротьби з ними феодали Польщі та Молдавії в 1547 р. уклали угоду. Проте рух розростався і охопив Прикарпаття й Поділля. Особливо успішно діяли загони на чолі з Петром Чумаком, Марком Гатталою, Василем Чепцем та ін.

Як зазначалося, перше велике антифеодальне селянсько-козацьке повстання, очолюване К. Косинським, відбулося в 1591-1593 рр. У 1591 р. Косинський на чолі загону козаків за підтримки селян і міської бідноти захопив Білу Церкву. Згодом спалахнула широка антифеодальна боротьба на Київщині та Переяславщині. Повстанці захопили Трипілля і Переяслав, підійшли до Києва. Рух перекинувся також на Волинське і Брацлавське воєводства. Магнати, злякавшись, створили ополчення шляхти на чолі з київським воєводою князем Острозьким і виступили проти Косинського.

У січні 1593 р. під містечком П'яткою на Житомирщині відбулася битва, що тривала тиждень, але так і не виявила переможця. Повстанці відійшли на Січ. У травні 1593 р. двотисячний загін козаків на чолі з Косинським знову вирушив із Запорозької Січі й незабаром оточив Черкаси. Черкаський староста, не дочекавшись допомоги, розпочав переговори з Косинським, запросив його до замку і вбив. Восени того ж року повстання спалахнуло з новою силою. Козацьке військо підійшло до Києва і оточило його, але в цей час татари напали на Січ і козаки змушені були повернутися назад. Шляхта придушила залишки селянських загонів на Київщині та Брацлавщині, жорстоко розправилася з непокірними, а потім почала самовільно збільшувати у своїх маєтках панщину і різні повинності. Усе це сприяло визріванню інших повстань.

Навесні 1594 р. знову почалося повстання проти польської шляхти. Очолив його виходець із сім'ї ремісника з міста Гусятина, що на Поділлі, - Северин Наливайко. У Запорозькій Січі він був сотником. У 1594 р. він очолив успішний похід у Молдавію проти турецько-татарських загарбників. Після повернення звернувся із закликом до запорожців розпочати боротьбу проти польсько-шляхетської влади. Незважаючи на незгоду частини старшини, запорожці вирішили послати загін козаків на чолі з гетьманом Лободою на допомогу Наливайку. Під його керівництвом козаки й міщани Брацлава розгромили загони шляхти й заволоділи містом. Невдовзі вони захопили міста Бар і Луцьк.

Народне повстання охопило Брацлавщину і Волинь. Кріпосні селяни вступали в загони і оголошували себе козаками. Навесні 1595 р. військо повстанців розділилося. Частина його на чолі з Наливайком вирушила до Білорусії. Друга частина на чолі з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою - до південної Наддніпрянщини. Загін Наливайка захопив Старокостянтинів, Кременець, Слуцьк, Бобруйськ, Могилів і розбив війська шляхти. Селянські виступи почалися в усій Східній Білорусії. Водночас військо під проводом Лободи заволоділо Черкасами та Каневом. Піднявшись Дніпром, Шаула захопив Київ і пішов у Білорусію. Таким чином, усе українське Правобережжя та Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців. Цьому сприяло також те, що саме в ту пору польське військо на чолі зі Станіславом Жолкевським воювало в Молдавії.

Проте восени 1595 р. Молдавський похід закінчився, і тритисячне польсько-шляхетське військо вирушило в Україну. Литовські магнати об'єдналися для боротьби проти повстанців під керівництвом литовського гетьмана X. Радзивілла. Білоруська шляхта зібралася в Мінську під керівництвом воєводи Миколи Буйвіда. У грудні 1595 р. п'ятитисячний загін Буйвіда підійшов до Могильова, де перебувало 1,5 тис. козаків і селян на чолі з Наливайком. Відбулася битва, і хоча Буйвід відступив, Наливайко поспішив з'єднатися з другою частиною війська. При переході на р. Сині Води поблизу села Прилуки відбулася битва з військами Жолкевського, в якій перемогли козаки.

Навесні 1596 р. війська Наливайка, Лободи і Шаули об'єдналися неподалік від Білої Церкви. Кількість їх становила 4 тис. До Білої Церкви наближалося і польсько-шляхетське військо. В урочищі Гострий Камінь відбулася битва. Козаки зазнали великих втрат, Шаулі ядром відірвало руку, був поранений і Наливайко, але й польські війська змушені були відійти. Наливайко відступив через Трипілля до Києва, а потім до Переяслава. На початку травня там зосередилося 10 тис. біженців і серед них - 3 тис. козаків. Зібралася рада. Одні пропонували битися з Жолкевським. Частина старшини пропонувала просити в нього помилування.

Проте більшість козаків ухвалили рішення перейти на територію Російської держави. Згідно із цим рішенням війська почали рухатися до Лубен. Коли до російського кордону залишалося 400 верст, а до Лубен - 3 версти, козаків наздогнали війська Жолкевського. Козаки розбили табір, укріпили його зброєю. Та в них було 3 тис. погано озброєних бійців, а у Жолкевського - 5 тис. Крім того, до нього приєдналися литовські частини князя Огінського. Два тижні тривала оборона табору. Лобода розпочав таємні переговори з поляками, але його викрили і стратили. Однак невдовзі група старшин, котрі підтримували Лободу, по-зрадницькому схопила Наливайка і Шаулу і видала їх ворогам. Захопивши табір, поляки влаштували жорстоку розправу. Тільки невеликій частині козаків на чолі з підполковником Кремінським вдалося прорватися на Січ.

Наливайка після десяти місяців допитів четвертували у Варшаві. М. Бєльський писав про нього: "Був він людиною прекрасної зовнішності і неабияких здібностей, до того ж знаменитий артилерист". Ім'я Наливайка стало символом мужності й сміливості. Народного героя України прославили поет-декабрист К. Рилєєв у поемі "Наливайко" і Т. Шевченко в поемах "Тарасова ніч" і "Гайдамаки". Після придушення повстання Наливайка в Україні посилилося феодально-кріпосницьке гноблення. Жолкевський, Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські одержали тут нові земельні володіння. Розпочався період кріпосницько-шляхетської реакції.

На початку XVI ст. Річ Посполита майже постійно перебувала у стані воєн із сусідами і їй знову довелося звертатися до козаків по військову допомогу. Так, у 1601 р. двотисячний загін українців брав участь у складній для Польщі Лівонській кампанії, а в 1605 і 1609 р. запорожці брали участь у польській інтервенції в Москву. Проте водночас шляхта не хотіла розширювати автономію чи збільшувати реєстр козаків.

Козацько-селянські повстання 20-х рр. ХVІІ ст.

У 1616 р. гетьманом Запорозької Січі було обрано Петра Сагайдачного. Він, незаможний шляхтич з міста Самбора, що на Галичині, вчився в Острозькій академії, після чого пішов у Січ, брав участь у кількох походах, найвідоміший з яких - похід на Кафу в 1616 р. Він вважав, що козаки ще поступаються силою Речі Посполитій, і тому основою його політики стало примирення з Польщею. П. Сагайдачний очолював великі загони козаків, які допомагали полякам у нескінченних війнах з Москвою і Оттоманською імперією. У 1619 р. він погодився скоротити реєстр до 3 тис, закріпив несанкціоновані морські походи і визнав право короля затверджувати козацьких старшин.

Важлива заслуга П. Сагайдачного полягає в тому, що він об'єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною і культурною верхівкою України. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, тобто запорожці стали підтримкою й захисниками релігії та культури України. Того ж року він разом з православними священиками запросив до Києва єрусалимського патріарха Феофана для освячення нових православних ієрархів. Поляки погрожували схопити патріарха Феофана як шпигуна, тому П. Сагайдачний разом з трьома тисячами козаків супроводжував його до турецького кордону.

Відносини між Польщею і козаками ставали дедалі напруженішими. Проте загроза турецької агресії після поразки шляхетського війська на Цецорських полях у 1620 р. змусила короля знову звернутися до українського гетьмана по допомогу. Участь козаків у боях проти військ султана Османа II забезпечила успішне завершення в 1621 р. Хотинської війни. Смертельно пораненого в одній із битв П. Сагайдачного відвезли до Києва. У 1622 р. П. Сагайдачний помер.

Література

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.
2. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
3. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
4. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
5. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
7. Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.
8. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
9. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
10. Гуслистий Е. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К., 1954.
11. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.
12. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.