Що стосується відмітних ознак правоохоронної діяльності

Studentam.net.ua

Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної.
Правоохоронна діяльність – багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.
Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:
- діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;
- діяльність органів прокуратури;
- діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;
- діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.
Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки.
Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами. Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави.
Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності.
Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону.
Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахово підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно – перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі.
Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку.
Таким чином, правоохоронна діяльність – це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

Загальна характеристика органів, що здійснюють правоохоронну діяльність

Для виконання функцій правоохоронної діяльності існують конкретні органи, що, відповідно, мають назву правоохоронні.

Перелік правоохоронних органів уперше закріплений у Законі України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". Відповідно до цього закону до правоохоронних органів належать: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції [4].

Такий широкий перелік правоохоронних органів пояснюється, насамперед, тим, що в законодавчому порядку не вирішене питання щодо поняття правоохоронної діяльності. Тому законодавцю слід професійно підходити до використання юридичних термінів у законодавчому процесі.

Протягом тривалого часу вважалося безспірним, що суд є одним із правоохоронних органів, причому основним. Однак це положення нерідко заперечується. Висловлюється думка, що суди не можна відносити до правоохоронних органів, оскільки вони є органами судової влади, і їх не слід включати до одного переліку з органами прокуратури і органами виконавчої влади (юстиції, внутрішніх справ, Служби безпеки). Сз'ди повинні бути незалежними від них, подібно до того, як судова влада має бути незалежною від законодавчої і виконавчої влади.

Прихильники такої позиції не беруть до уваги принаймні три істотні обставини.

По-перше, віднесення того чи іншого органу до числа правоохоронних аж ніяк не означає позбавлення його незалежності та підпорядкованість іншим однорідним органам. Наприклад, віднесення органів юстиції до правоохоронних не призводить до їх залежності від органів внутрішніх справ або прокуратури. Так само належність прокуратури і міліції до правоохоронних органів не означає їх залежності одна від одної.

По-друге, виключення судів із числа правоохоронних органів неминуче призведе до заперечення того, що вони уповноважені займатися охороною права, що зовсім позбавлено логіки. Суд був і залишається органом, що уособлює судову владу, яка повніша ефективно охороняти право. Саме до суду найчастіше звертаються фізичні та юридичні особи за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів. Належність судів до самостійної гілки публічної влади слід розглядати як обставину, внаслідок якої за ними визнається особливий статус серед інших органів, що стоять на сторожі права, як вагому підставу для твердження, що вони – вершина піраміди всієї системи правоохоронних органів.

Заперечення того, що суди є правоохоронними органами, тобто органами, що охороняють (захищають) право, суперечить загальновизнаному положенню про те, що суд – найкращий гарант захисту прав та свобод людини і громадянина. Саме ця ідея покладена в основу ст. 55 Конституції України [1] і міжнародних нормативно-правових актів у галузі прав людини.

По-третє, виключення судів із числа правоохоронних органів – результат спрощеного розуміння сутності правоохоронної діяльності, ототожнення її з діяльністю по боротьбі зі злочинністю, охороні порядку в громадських місцях тощо.

Як вірно зазначає Г. Омельяненко, "суд є

правоохоронним органом. Належність же його до самостійної "гілки" влади – зовсім інше питання" [19, с. 12>. Тому словосполучення "державні органи, в тому числі правоохоронні, державного фінансового контролю та суди", що зустрічається у ст. 34 Закону України "Про державному таємницю", видається не зовсім коректним із погляду права [5].

Останнім часом, у зв'язку з реалізацією положень Конституції України, стали вестись дискусії і щодо віднесення прокуратури до числа не правоохоронних, а контрольно-наглядових органів [26, с. 8]. Але прокуратура як правоохоронний орган здійснює:

• – підтримання державного обвинувачення в суді;
• – представництво інтересів громадянина або держави в суді;
• – нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство;
• – нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Що стосується адвокатури, то вона є недержавним самоврядним інститутом, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури [3]. Отже, адвокатура, не будучи державним органом, бере участь у реалізації конституційного принципу права осіб на юридичну допомогу

Адвокати мають право здійснювати свою діяльність індивідуально або створити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та ін.

До правоохоронних органів належить і нотаріат. Нотаріуси (державні і приватні) забезпечують правильне оформлення і посвідчення різних документів, договорів. Нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам і організаціям у реалізації їх прав і захисту законних інтересів, роз'яснювати їх права і обов'язки, попереджати про наслідки, які можуть настати, щоб їх правова непоінформованість не могла бути використана їм на шкоду [7]. Нотаріус повинен відмовиш у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона не відповідає законодавству. Таким чином, нотаріальна діяльність є складовою правоохоронної діяльності.

В організації деяких правоохоронних органів, їх кадровому, фінансовому, матеріально-технічному і методичному забезпеченні важливу ролі, відіграють органи юстиції, повноваження яких є досить широкими, що дозволяє назвати ці органи правоохоронними. До таких повноважень належать повноваження щодо організаційного забезпечення судів, організації роботи нотаріату і перевірці його діяльності, державної реєстрації нормативних актів, що видаються міністерствами, відомствами та іншими органами і стосуються прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Характеризуючи систему правоохоронних органів, необхідно враховувати й передбачену ст. 101 Конституції України [1] особливу посадову особу – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ця посада введена для забезпечення парламентського контролю за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Головна функція Уповноваженого – розгляд скарг громадян України та іноземців або осіб без громадянства, що перебувають на її території, після того як ці особи звернулися зі своїми скаргами в суди України або інші компетентні органи, але не одержали там відповідного захисту. Аналіз Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" дозволяє зробити висновок про те, що Уповноважений самостійно здійснює правоохоронну діяльність. Як правоохоронний орган Уповноважений має право:

• 1) згідно зі ст. 40 Закону України "Про Конституційний Суд України", направши до Конституційного Суду України подання щодо конституційності законів і офіційного тлумачення Конституції і законів України [6];
• 2) звернутися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, порушених рішеннями або діями (бездіяльністю) державного органу, органу місцевого самоврядування або посадової особи, а також особисто або через свого представника брати участь у процесі у встановлених законом формах;
• 3) подати до компетентних державних органів клопотання щодо порушення адміністративного чи дисциплінарного провадження або кримінальної справи відносно посадової особи, в рішеннях або діях (бездіяльності) якої вбачаються порушення прав і свобод людини і громадянина;
• 4) внести до суду або прокуратури клопотання про перевірку рішення, що набрало чинності, вироку суду, висновку або постанови суду чи постанови судді;
• 5) викласти свої доводи посадовій особі, що має право вносити протести на судове рішення, а також бути присутнім під час судового розгляду справи та деякі інші повноваження.

Зрозуміло, що перераховані вище правоохоронні органи виконують свої завдання не відокремлено, а у постійному взаємозв'язку як між собою так і з іншими державними органами, підприємствами, трудовими колективами, об'єднаннями громадян [24, с. 11].

Правоохранительные органы

Поняття правоохоронного органу. Серед багатьох державних органів правоохоронні органи мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності1. Тому в Законі України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

органи внутрішніх справ;

органи служби безпеки;

органи охорони державного кордону;

органи й установи виконання покарань;

органи державної податкової служби;

органи державної контрольно-ревізійної служби;

органи рибної охорони;

органи державної лісової охорони;

інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ст. 2).

Юрисдикцію правоохоронних органів становлять взаємопов'язані елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права, припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування злочинів. За законом до правоохоронного органу належить такий державний орган, предмет діяльності якого законодавче фіксується як його завдання або функції

Під державним органом у даному разі розуміється державна установа (або державна юридична особа), яка діє в системі влади (державної, виконавчої або судової), виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольно-перевірочні тощо) у різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності Української держави.

Глава 1. Юридичне визначення правоохоронної . діяльності 7

саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не відбиватись. Правоохоронні функції або завдання, як правило, залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) правопорядку. Правопорядок — об'єктивна необхідність розвитку держави і суспільства. Його забезпечення має відбуватися у межах законності. Підтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, використання та застосуванням норм права учасниками правових відносин. Участь у таких відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність. Для правоохоронного органу правопорядок вже сам по собі становить вищий рівень необхідності. Притягнення ним правопорушника до відповідальності, виходячи лише з міркувань доцільності, містить у собі небезпеку. Для правоохоронного органу неприпустимо обґрунтовувати порушення правопорядку технократичними інтересами. Наприклад, дії відповідальних посадових осіб під час прокладання транспортних магістралей без додержання норм екологічної безпеки в сучасних умовах може утворювати правопорушення, навіть склад злочину.

Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладається на компетентні державні органи (прокуратура, органи внутрішніх справ, податкова міліція), для яких діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб.

Мотивація правопорушень, зокрема незнання правових норм тощо, може враховуватися у більш- менш суворому характері реагування, але вона не може визнаватися підставою для невжиття відповідних заходів щодо припинення правопорушень. У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюється, як правило, правомірний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав та обов'язків, інформування правопорушника та його мікросередовища про наслідки правопорушення тощо). При цьому неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних органів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо1.

Відновлення порушеного права — пріоритетне завдання у діях правоохоронних органів. Йдеться про систему правомірних дій, до яких примушується фізична або юридична особа, що

Див.: Кучма Л. Життя вимагає рішучих кроків у протидії злочинності // Право України. — № 4. — 1999. — С. 6.

Розділ І. Загальні положення правоохоронної . діяльності

спричинила своїми діями збитки або будь-які інші негативні наслідки, до їх відшкодування. Для цього передбачено процедури скасування незаконного рішення, прийнятого державним органом (або й правоохоронним органом), встановлено порядок відновлення порушених правовідносин, відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів тощо.

Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворюють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення неправомірно порушеного права органами виконання.

Діяльність правоохоронних органів є багатоплановою. Кожен із зазначених органів відповідає, у межах наділених повноважень, за власний внесок у стан та розвиток предмета його діяльності.

Докладніше діяльність кожного правоохоронного органу буде висвітлено в наступних розділах.

Отже, правоохоронний орган — це державний орган, основним (або головним) предметом діяльності якого є законодавча визначені функції або завдання з охорони права, відновлення порушеного права або організація виконання покарання, захист національної (державної ) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

Поняття правоохоронної діяльності. Потреба у визначенні правоохоронної діяльності виникла внаслідок того, що у Конституції України проголошено: Україна є "соціальна, правова" держава, серед органів якої дедалі більше виникають паралельні, зовні ідентичні функції та завдання з контролю, захисту та охорони прав людини, інтересів громадянського суспільства та й самої держави (ст. 1). Вона взяла на себе обов'язок охороняти людину і суспільство від негативних проявів, соціальних відхилень. Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку проголошено найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Отже, державні органи, що вирішують проблеми життєзабезпечення людини, мають дбати про її охорону та захист як найвищої соціальної цінності.

Поняття правоохоронної діяльності у правовій та соціально-політичній літературі застосовується широко. Проте воно не знайшло обгрунтування, хоч законодавство про статус правоохоронних органів, функції, завдання та конкретні напрями їх діяльності, повноваження окремих органів та службових осіб є досить розвиненим. Нечітко визначено в навчальній літературі ознаки

Глава 1. Юридичне визначення правоохоронної . діяльності________9

правоохоронної діяльності. Не розмежовуються поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, судової діяльності та правозахисної діяльності.

За кількістю суб'єктів та вагою у державі правоохоронна діяльність посідає значне місце і постійно привертає увагу органів влади, політичних партій, засобів масової інформації, громадськості. Правоохоронна діяльність як багатоаспектна діяльність спрямовується політичними та управлінськими засобами на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів. Складна система правоохоронної діяльності реалізується у різних типах правозастосовних дій, а саме правовстановлюючих, правозабезпечувальних, правопримушу-вальних та правовідновлювальних.

Зазначені види правоохоронних дій уповноважені здійснювати суди, органи прокуратури, органи слідства і дізнання, юстиції. Правовстановлюючі та правопримушувальні дії можуть здійснювати органи служби безпеки, податкової міліції та митні органи.

Структурно до системи правоохоронної діяльності входять такі напрями:

а) діяльність державних органів із забезпечення правосуддя;

б) діяльність органів прокуратури;

в) діяльність з виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

г) діяльність із захисту державної безпеки, державного кордону та охорони правопорядку.

Кожний напрям правоохоронної діяльності має істотні особливості. Цим пояснюється існування правозахисних та "силових" структур державних органів, певні організаційні зв'язки між ними, автономне, тобто незалежне один від одного, відомче регулювання діяльності.

В Україні за чинним законодавством можлива лише державна правоохоронна діяльність. Недержавна правоохоронна діяльність не передбачена, хоч участь громадян в охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою та регламентованою. Для правоохоронної діяльності характерною є взаємодія між державними органами різних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Та незважаючи на множинність її суб'єктів, така діяльність має цілісний характер. Цілісне виконання . правоохоронної функції в державі утворюється системними зусиллями уповноважених органів з виявлення або розслідування правопорушень, відновлення порушеного права, захисту правопорядку, нагляду за додержанням законності, активною і ціле-

Роаділ І. Загальні положення правоохоронної . діяльності

Глава 1. Юридичне визначення правоохоронної . діяльності

спрямованою взаємодією у процесі цієї діяльності та координацією між уповноваженими органами.

Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки; вона зумовлює стан законності, актуалізує охорону конституційних прав людини і громадянина та відновлення порушених неправомірним чином цих прав.

Ознаки правоохоронної діяльності. Головна ознака правоохоронної діяльності полягає в її соціальній цінності охороняти права фізичної або юридичної особи певними юридичними процедурами. Позитивний вплив на соціальну поведінку людини ( груп людей) за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності є своєрідним охоронним інструментом.

Діяльність уповноважених органів здатна позитивно впливати на людину, мотивувати її правомірний спосіб поведінки, застосовуючи до правопорушників правомірний примус. Тому протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, передбачених законом, неприпустимою. Особи, які перешкоджають правомірній правоохоронній діяльності, можуть бути притягнені до відповідальності.

Сутність правоохорони полягає в тому, що вона є способом діяльності уповноваженого органу, який позбавлений права діяти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих повноважень. У процесі правоохоронної діяльності можуть бути використані лише офіційні (офіційна інформація) і правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу на юридичну або фізичну особу стосовно рухомого або нерухомого майна чи немайнових прав, які їм належать.

Інструментарій правоохоронної діяльності використовується при вирішенні різних питань державного життя. При цьому у діяльності державних органів та їх посадових осіб правоохоронні дії, які вони повинні виконувати, можуть бути не головним, а похідним (допоміжним) завданням. Наприклад, більшість дій і завдань, виконуваних посадовими особами, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (органи санітарно-технічного контролю, пробірного нагляду, гірничого нагляду, нагляду за охороною праці тощо), є управлінськими або організаційними, а не правоохоронними. У той же час правоохоронні органи зобов'язані виконувати дії, що мають упорядку-вальне, а не охоронне призначення.

України "Про державну податкову службу України" покладено завдання формувати та вести Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів — та Єдиний банк даних про платників податків (юридичних осіб), а також роз'яснювати законодавство з питань оподаткування серед платників податків (ст. 2).

Таким чином, позитивний вплив на фізичні або юридичні особи є іманентною ознакою правоохорони, способом взаємодії між владою та людиною, що проголошується Конституцією та законами України.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається істотним порушенням процесуального законодавства і, як правило, тягне за собою визнання дії правоохоронного органу неправомірною. На важливість додержання процедури правоохоронних дій вказує також і те, що під час масових репресій 30-х років порушення законності відбувалося саме у вигляді спрощення процедур та появи надзвичайних правоохоронних органів.

Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними. Так, процедури звернення громадян до державних установ з питань захисту власного права, з питань притягнення до кримінальної відповідальності в порядку приватного обвинувачення, з вирішення трудових спорів, доставляння порушника для складання протоколу про адміністративне правопорушення тощо докладно описано у відповідних законах, настановах, інструкціях. Характерною ознакою правоохоронних процедур є те, що вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія (допит, обшук, затримання підозрілого, пред'явлення обвинувачення тощо) має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень.

Це стосується вимог і до складання процесуальних ^ктів іншими суб'єктами правоохорони, а саме прокурора, слідчого, органу дізнання тощо.

Отже, процедурна (процесуальна) ознака правоохоронної діяльності вказує на формальну визначеність такої діяльності та неприпустимість її порушення.

Розділ І. Загальні положення правоохоронної . діяльності

Глава 1. Юридичне визначення правоохоронної . діяльності

Третьою істотною ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака особи, яка є уповноваженим державою суб'єктом такої діяльності. Здійснювати заходи з охорони права, відновлення порушеного права, виявлення та розслідування злочинів, підтримання правопорядку має лише компетентна, процесуальне уповноважена державою посадова особа, яка позбавлена права обіймати будь-яку іншу посаду або займатися іншою діяльністю (крім наукової та творчої діяльності) й делегувати свої повноваження іншій особі.

У повноваженнях такої посадової особи треба розрізняти їх характер, обсяг та межу. Характер повноважень у кожного суб'єкта правоохоронної діяльності адекватний предметові його професійних завдань; він передбачає перелік прав та обов'язків посадової особи щодо виконуваної правоохоронної діяльності. За характером виконуваних повноважень необхідно розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно-перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не може передаватися (делегуватися) іншій посадовій особі. Нотаріус, наприклад, не має права здійснювати прокурорські чи слідчі дії. Згідно з компетенцією посадові особи видають відповідні акти (накази, постанови, приписи, протести, протоколи). Сутність статусної ознаки полягає в тому, що рішення, які приймає уповноважена особа, підлягають переглядові за особливими, визначеними в законі обставинами. У правоохоронній діяльності досить поширеним є правило преюдиційності, за яким встановлені уповноваженою особою юридичні факти або правовідносини аргіогі є істинними, а тому рішення з цього приводу не підлягають переглядові. Ці юридичні факти можуть бути переглянуті лише при додержанні певних процедурних правил (слідчі документи — лише за вмотивованим поданням прокурора або обгрунтованим оскарженням адвоката тощо).

Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її державного ( професійного ) рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу (служби) завжди ширші, ніж у підлеглої особи, обсяги виконуваної роботи і повноважень не завжди є пропорційними.

Призначення правоохоронної діяльності склалося історично, воно функціонально визначено межами компетенції правоохоронних органів та посадових осіб. Залежно від цього розрізняють види компетенції (загальну, територіальну та відомчу). Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти.

Кадри правоохоронних органів формуються, як правило, з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку. На замовлення правоохоронних органів щорічно до них влаштовується на роботу значна кількість громадян з вищою юридичною освітою. Підвищення ефективності правоохоронної діяльності багато в чому залежить від становлення системи виховної і соціально-психологічної роботи з особовим складом правоохоронних Органів.